Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

Френк гмикнув на знак згоди.

— Хай там як, звідки ти усе це знаєш? — поцікавився він. — Тут теж десь іспанський екскурсовод поблизу?

— Ні, старий, — відповів Лео. — Як можна бути напівбогом-ремісником і нічого не знати про Архімеда? Чувак був конкретно крутим. Він обчислив значення числа пі. Придумав усю цю математику, що ми досі використовуємо у техніці. Винайшов гідравлічний гвинт, . завдяки якому вода рухається трубами.

Хейзел нахмурилась.

— Гідравлічний гвинт. Вибачте мені, що не знала про таке неймовірне досягнення!

— А ще він сконструював промінь смерті із дзеркал, що міг спалювати ворожі кораблі. Це для тебе достатньо неймовірно?

— Я бачив щось таке по телевізору, — визнав Френк. — Але там довели, що це неможливо.

— Ой, та це тільки тому, що сучасні смертні не знають, як користуватись небесною бронзою, — відповів Лeo. — Ось у чому таємниця! Архімед також винайшов величезну клешню, що могла чіплятись, як кран, і висмикувати ворожі кораблі з води.

— Ну, гаразд, оце круто, — визнав Френк. — Обожнюю палки-хапалки.

— Ну от, бачиш?! Але навіть усіх його винаходів виявилось замало. Римляни зруйнували місто. Архімеда вбили. Згідно з легендами, римський генерал був великим шанувальником його робіт, тож обчистив усю майстерню та відвіз до Рима немалу купу сувенірів. Вони зникли з історії... — Лео вказав на всяку-всячину на столах: — І опинились тут.

— Металеві баскетбольні м’ячі? — запитала Хейзел.

Лео не міг повірити, що вони не розуміють значення того, що бачать, але намагався стримати своє обурення.

— Народе, сфери сконструював Архімед. Римляни так у них і не розібрались. Вони гадали, що сфери тільки для того, щоб визначати час або знаходити сузір’я на нічному небі, через те, що ті були вкриті малюнками із зірками та планетами. А це все одно, що знайти гвинтівку і вважати її ціпком.

— Лео, римляни були першокласними інженерами, — нагадала йому Хейзел. — Вони збудували акведуки, дороги...

— Облогові знаряддя, — додав Френк. — Каналізацію.

— Гаразд-гаразд. Але Архімед був на зовсім іншому рівні. На що тільки не були здатні його сфери... але ніхто напевне не знає...

Раптом у Лео з’явилась настільки шалена ідея, що в його ніздрях спалахнув вогонь. Він якомога швидше намагався його потушити. Ох, оце було б принизливо.

Лео кинувся до полиць і оглянув позначки на шкіряних чохлах.

— О, боги. Це воно!

Він обережно витягнув один із сувоїв. Лео важко було назвати знавцем давньогрецької, але напис на чохлі безперечно говорив: «Про будування сфер».

— Народе, це ж втрачена книга! — Його руки тремтіли. — Архімед описав у ній свої методи конструювання, але всі копії були втрачені ще за античних часів. Якщо я зможу це перекласти...

Можливості відкрились би безмежні. Лео раптом почав зовсім інакше дивитись на цей похід. Він мусив безпечно винести звідси ці сфери та сувої. Мусив захистити їх, поки не повернеться у Дев’ятий бункер, де зможе їх вивчити належним чином.

— Таємниці Архімеда, — пробурмотів він. — Народе, це значніше навіть за Дедалів ноутбук. Ці таємниці можуть урятувати табір від нападу римлян. Можуть навіть дати нам перевагу в битві проти Геї та велетнів!

Хейзел і Френк скептично поглянули одне на одного.

— Гаразд, — промовила Хейзел. — Ми тут не за сувоєм, але гадаю, можна взяти його з собою.

— Якщо авжеж, — додав Френк, — ти не проти поділитись цими таємницями з нами, тупими нехитромудрими римлянами?

— Що? — Лео розгублено витріщився на друга. — Ні. Слухайте, я не це мав на увазі... А, не зважайте. Головне — це чудові новини!

Уперше за тривалий час Лео справді вірив у світле майбутнє.

Звісно, тієї самої миті все пішло шкереберть.

На столі біля Хейзел та Френка заклацала та задзижчала одна зі сфер, зсередини неї висунулася низка тонких ніжок. Куля підвелась і з її вершини вилетіло два бронзові кабелі, що вдарили Хейзел та Френка, наче електрошокер, — напівбоги попадали на підлогу.

Лео кинувся на допомогу, але два броньовані манекени (які ну ніяк не могли рухатись!) раптом зарухались. Здійнявши мечі, вони покрокували до Лео.

Той, що стояв ліворуч, повернув свій зігнутий шолом у формі вовчої голови. Попри те, що у нього не було ані обличчя, ані рота, із забрала пролунав знайомий загробний голос:

— Тобі не втекти від нас, Лео Вальдезе! Ми не любимо захоплювати машини, і все ж вони кращі за туристів. Ти не залишиш це місце живим.

XXXIX Лео

В одному Лео був згодний з Немезидою: удача таки була шахрайством. Принаймні коли йшлося про його удачу.

Минулої зими він із жахом спостерігав за родиною циклопів, які мали намір підсмажити Джейсона та Пайпер у гострому соусі. Йому вдалось перехитрити ворогів та врятувати друзів самотужки, але тоді, принаймні, був час, щоб щось придумати.

Цього разу бракувало навіть часу. Хейзел та Френка нокаутували щупальці одержимої футуристичної кулі для боулінгу, а його ось-ось мали вбити два обладунки у кепському настрої.

Лео не міг підсмажити їх вогнем. Це жодним чином не зашкодило б броні. До того ж Хейзел та Френк були занадто близько. Він не хотів їх обпалити або випадково зачепити дерев’яну скіпку, що мала владу над Френковим життям.

Праворуч від Лео затріщав дротяною шиєю другий обладунок із шоломом у формі левової голови, та звернув свої неіснуючі очі на все ще непритомних Хейзел та Френка.

— Напівбог та напівбогиня, — промовив Левова Голова. — Ці згодяться, якщо решта помре.

Порожній шолом знову повернувся до Лео.

— А ти нам не потрібен, Лео Вальдезе!

— Гей, ну ви що! — Лео намагався якомога чаруюче усміхнутись. — Лео Вальдез завжди потрібен!

Він розкинув руки в боки, сподіваючись, що виглядає впевненим та важливим, а не наляканим і доведеним до розпачу. Може, ще не запізно написати «КОМАНДА ЛЕО» на футболці?

На жаль, обладунки піддавались впливу не так легко, як фан-клуб Нарциса.

Вовкоголовий шолом заричав:

— Я був у твоїй голові, Лео. Я допоміг тобі розпочати війну.

Усмішка Лео згаснула. Він зробив крок назад.

— Це був ти?

Ось чому туристи бентежили його з першої ж миті, а цей голос здавався таким знайомим. Він чув цей голос у голові.

— Ти змусив мене вистрелити з балісти! —