Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Я знаю всі твої думки! — промовив Вовча Голова. — Знаю межу твоїх можливостей. Ти слабкий та самотній. Цього разу друзі тебе не захистять. А без них ти мене не здолаєш. Я присягнувся більше не оволодівати твоїм тілом, але вбити тебе я досі в змозі.

Броньовані чуваки покрокували вперед. Вістря їхніх мечей вже нависали за кілька дюймів над обличчям Лео.

Несподівано страх відступив. Лео охопив шалений гнів. Цей ейдолон у вовчому шоломі принизив його, маніпулював його розумом, змусив атакувати Новий Рим, наразив на небезпеку друзів та ледве не зірвав усі їхні плани.

Лео поглянув на нерухомі сфери на столиках, на свій пояс, на комірку в кінці кімнати. І тоді в його голові народилась операція «Купа Мотлоху».

— По-перше, ти не знаєш моїх думок, — сказав він Вовчій Голові. — По-друге, бувай.

Хлопець кинувся геть і злетів сходами угору. Обладунки були страшними, але не дуже швидкими. Як і підозрював Лео, у будці були двері з обох боків. Це були, металеві висувні ґрати, наче механіки побоювались, що їхні творіння можуть повстати проти них... як зараз. Лео щосили зачинив обидві двері, запалив вогонь у долонях та розплавив замки.

Обладунки оточили будку та почали гриміти об ґрати мечами.

— Це безглуздо, — промовив Левова Голова. — Ти тільки відкладаєш свою смерть.

— Відкладати смерть — моє улюблене заняття.

Лео оглянув свою нову оселю. Перед ним стояв стіл, схожий на контрольну панель. На ньому лежала купа мотлоху, більшість з якого Лео відкинув миттєво: схема людини-катапульти, що нізащо б не спрацювала; дивний чорний меч (Лео був таким собі мечником); величезне бронзове дзеркало (його власне віддзеркалення було не дуже приємною картиною) і купка інструментів, які хтось зламав — чи то з розчарування, чи то з незграбності.

Лео зосередився на головному проекті. Посеред столу хтось залишив розібрану Архімедову сферу. Шестерні, пружини, важелі та стрижні безладно валялись навколо неї. Усі бронзові кабелі з кімнати внизу були під’єднані до металевого диска під сферою. Лео відчував, як пронизує всю майстерню небесна бронза, готова будь-якої миті провести магічну енергію з цієї точки.

— «Єдина куля, щоб панувати над усіма»[21], — пробурмотів Лео.

Ця сфера — головний регулятор. Лео зараз стоїть у давньоримському центрі керування.

— Лео Вальдезе! — завив привид. — Відчини ці ворота, інакше я тебе вб’ю!

— Чесна та щира пропозиція! — крикнув у відповідь Лео, не відводячи очей від сфери. — Дайте мені тільки дещо закінчити. Останнє прохання, гаразд?

Це, здається, спричинило замішання у привидів, тому що вони негайно припинили стукати по ґратах.

Руки Лео залітали над сферою, збираючи відсутні частини. Нащо ці тупі римляни розібрали настільки прекрасну машину? Вбили Архімеда, викрали його добро, а потім ще й поламали винахід, з яким не змогли самі розібратись. Добре хоч додумались сховати сферу під замком на дві тисячі років, щоб Лео міг її полагодити.

Ейдолони знову почали гриміти ґратами.

— Хто там? — запитав Лео.

— Вальдез! — проревів Вовча Голова.

— Який ще Вальдез?

Рано чи пізно ейдолони збагнуть, що не зможуть потрапити всередину. Тоді, якщо Вовча Голова дійсно знає думки Лео, він придумає інший спосіб примусити хлопця співпрацювати. Тому часу було обмаль.

Лео з’єднав шестерні, зрозумів, що сунув одну не туди, і почав наново. Гефестові ручні гранати, ну й важко це було!

Урешті-решт він вставив останню пружину. Римляни своїми незграбними пальцями зламали регулятор натягу, але Лео дістав з пояса набір інструментів годинникаря та почав останній етап налаштування. Архімед був генієм... Якщо ця штука взагалі колись працювала.

Лео смикнув за кільце стартера — і шестерні почали обертатись. Він закрив верхню частину сфери і почав розглядати концентричні кола — схожі на ті, що були на дверях до майстерні.

— Вальдезе! — Вовча Голова гримів воротами. — Наш третій товариш вб’є твоїх друзів!

Лео лайнувся собі під ніс. Третій товариш. Він глянув на сферичний електрошокер з тонкими ніжками, що нокаутував Хейзел та Френка. Вочевидь, третій ейдолон ховався у цій штуці. Але Лео все ще мав визначити правильну послідовність, щоб активувати контрольну сферу.

— Гаразд, — відповів він. — Спіймали. Тільки... тільки секунду.

— Жодних більше секунд! — прогорланив Вовча Голова. — Відчиняй ворота, або вони помруть.

Одержима кулька-електрошокер здійняла щупальця і пропустила крізь Френка та Хейзел ще одну хвилю електроструму. Непритомні тіла здригнулись — така напруга могла зупинити їхні серця.

Лео придушив бажання розплакатись. Це занадто важко. Він не зможе.

Хлопець втупив очі у поверхню сфери: сім кіл, кожне вкрите крихітними грецькими літерами, числами та знаками зодіаку. І розв’язання було не «пі». Архімед нізащо б не зробив одне й те саме двічі. До того ж, поклавши долоні на сферу, Лео відчув, що послідовність обрана довільно. Відповідь знав тільки Архімед.

Уважається,. що останніми його словами були: «Не чіпай моїх кіл».

Ніхто не знав, що це означає, але Лео тепер здавалось, що слова стосувалися цієї сфери. Замок був занадто складним. Мав би Лео кілька років, то, можливо, розшифрував би позначки та з’ясував правильну комбінацію, але у нього навіть кількох секунд не було.

Його час сплив. Так само, як і везіння. А на його друзів чекала загибель.

«Проблема, що ти не зможеш розв'язати», — промовив голос у голові.

Немезида... вона попередила його про цю мить. Лео сунув руку в кишеню пояса і дістав печиво з передбаченням. За словами богині допомога коштувала великої ціни — щонайменше одного ока. Але якщо він не спробує — друзі помруть.

— Мені потрібен код для сфери, — промовив Лео.

І розламав печиво.

XL ЛЕО

Лео розгорнув паперову стрічку. На ній було написано:

«І ЦЕ ТВОЄ ПРОХАННЯ? СЕРЙОЗНО? (ПЕРЕГОРНИ)»

Він перегорнув стрічку: «ТВОЇ ЩАСЛИВІ ЧИСЛА: ДВАНАДЦЯТЬ, ЮПІТЕР, ОРІОН, ДЕЛЬТА, ТРИ, ТЕТА, ОМЕГА. (ПОМСТИСЯ ГЕЇ, ЛЕО ВАЛЬДЕЗЕ!)»

Тремтячими пальцями Лео повернув кільця.

За ґратами розгнівано заревів Вовча Голова:

— Якщо друзі для тебе неважливі, можливо, тобі потрібен якийсь інший стимул. Можливо, мені слід знищити ці сувої — безцінні Архімедові праці!

Останнє кільце з ляском встало на місце. Сфера загуділа, наповнюючись енергією. Лео пройшовся пальцями по її поверхні, відчуваючи крихітні кнопочки та важелі, що чекали наказів. Магічні електричні імпульси понеслися крізь кабелі з небесної бронзи та пронизали всю кімнату.

Лео не вмів грати на жодному з музичних