Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

проблемою), або виникне дефіцит робочої сили і станеться вибух інфляції. Загальне підвищення цін неминуче знецінить дохід і наново створить спонуки для поповнення його за рахунок роботи. Якщо політики не зроблять якоїсь дійсно серйозної помилки (до прикладу, вирішать впровадити в системі базового доходу механізм його автоматичного збільшення відповідно до зростання вартості життя), будь-яке підвищення інфляції буде, напевно, недовговічним, а потім економіка відновить рівновагу.

Окрім політичних проблем і небезпек, пов’язаних із загальною демотивацією до праці, існує також проблема впливу, який базовий дохід може справити на вартість житла в районах з високою орендною платою. Уявіть, що кожному жителеві Нью-Йорка, Сан-Франциско чи Лондона дали щомісячну надбавку в розмірі однієї тисячі доларів. Мабуть, є всі підстави вважати, що вельми велика частка тієї надбавки (а можливо, й майже вся) зрештою опиниться в кишенях власників житла, оскільки мешканці почнуть конкурувати за і без того дефіцитне житло. Легких варіантів розв’язання цієї проблеми не існує. Один з можливих шляхів — контроль над орендною платою, та він може мати численні документально підтверджені негативації. Багато економістів закликали й закликають до послаблення зональних обмежень, щоб мати змогу здійснювати щільнішу забудову, проте така пропозиція неодмінно наштовхнеться на спротив з боку мешканців мікрорайонів.

Одначе тут існує сила протидії. На відміну від роботи, гарантований дохід буде мобільний. Найімовірніше, деякі люди скористаються своїм доходом і переберуться з дорожчих районів до тих, де вартість житла є нижчою. Може статися наплив нових жителів до великих міст — на кшталт Детройта, — які перебувають в стані занепаду. Іншим узагалі доведеться покинути великі міста. Програма гарантованого базового доходу може посприяти відродженню численних невеликих містечок і сільських регіонів, що втрачають своє населення через ліквідацію робочих місць. Я певен того, що цей потенційно позитивний вплив на сільські регіони може стати тим чинником, який зробить політику гарантованого базового доходу привабливою для тих людей у Сполучених Штатах, які дотримуються консервативних поглядів.

Імміграційна політика — це ще одна сфера, яка потребуватиме коригування після запровадження гарантованого доходу. Видається цілком імовірним, що імміграцію, а також будь-які наступні кроки до набуття громадянства й отримання права на гарантований дохід, треба буде обмежити або значно подовшити період очікування для потенційних нових громадян. Усе це, звісно, лише додасть складнощів і непевності до політичної проблеми, яка й без того вже сильно поляризує суспільство.

Звідки взяти кошти на базовий дохід

Якби в Сполучених Штатах кожному дорослому віком від двадцяти до шістдесяти п’яти років, а також тим, хто не отримує соціальної допомоги чи пенсії, надали беззаперечний щорічний дохід на суму 10 тисяч доларів, то його сумарна вартість становила би близько 2 трлн доларів [17]. Цю суму можна було б дещо зменшити, обмеживши право на отримання базового доходу лише громадянами США, і, можливо, зробивши розмір цього доходу залежним від заробленого доходу, який перевищував би певний рівень. (Як я вже пропонував раніше, було б надзвичайно важливо скорочувати чи скасовувати базовий дохід лише при вельми високих заробітках, щоб уникнути такої ситуації, як «пастка бідності».) У такому разі сумарні витрати на гарантований дохід можна було б зменшити за рахунок скорочення або скасування численних місцевих і загальнодержавних програм боротьби з бідністю, включно з продуктовими талонами, допомогою з безробіття, житлозабезпеченням і податковим заліком за зароблений дохід. (Податковий залік за зароблений дохід (ПЗЗД) (Earned Income Tax Credit, EITC), буде ретельно обговорюватися трохи згодом.) Ці програми сукупно обходяться аж в 1 трлн доларів щорічно.

Іншими словами, базовий щорічний дохід на суму 10 тисяч доларів, напевне, буде потребувати близько 1 млрд нових надходжень або значно менше, якщо натомість ми оберемо той чи інший тип гарантованого мінімального доходу. Одначе цю суму можна знизити ще більше шляхом збільшення податкових надходжень унаслідок запровадження певного плану. Сам базовий дохід буде обкладатися податком, і такий захід, скоріш за все, виштовхне багато родин з отих ганебних 47 %, про які говорив кандидат в президенти від республіканців Мітт Ромні. (47 % — це частка населення, яка нині не сплачує федеральних податків на дохід.) Більшість родин з низьким рівнем доходів витрачатиме більшість свого базового доходу, а це напряму спричиниться до збільшення оподатковуваної ділової активності. З огляду на те, що прогресивна технологія неминуче прирікає нас до збільшення нерівності та ще й підриває масове споживання, гарантований дохід запросто зможе спричинитися до значного підвищення темпів економічного зростання в довгостроковій перспективі, а це, звичайно ж, означатиме значне збільшення податкових надходжень. А оскільки базовий дохід забезпечуватиме безперервний потік купівельної спроможності до споживачів, він діятиме як потужний економічний стабілізатор, даючи економіці змогу уникнути деяких витрат, пов’язаних з глибокими економічними спадами. Звісно, всі варіанти потенційного впливу перерахувати важко, але, на мою думку, існує переконлива аргументація на користь того, що базовий дохід буде самоокупним, принаймні частково. Ба більше, економічні вигоди від його запровадження з плином часу лише зростатимуть з тим, як прогресуватиме технологія, а економіка ставатиме більш капіталомісткою.

Цілком зрозуміло, що стягнення достатньої кількості надходжень стане великою проблемою в нинішній політичній ситуації, оскільки майже всі американські політики страшенно бояться навіть вимовити слово «податок», якщо слідом за ним не йде фраза «який необхідно урізати». Найреальнішим способом вирішення цієї проблеми могло би стати використання цілого ряду різних податків для зібрання необхідної суми надходжень. Одним з найімовірніших кандидатів може стати податок на викиди вуглеводню, який спроможний дати аж 100 млрд доларів на рік, водночас сприяючи зменшенню викидів парникових газів. Уже озвучувалися пропозиції про вуглецевий податок, що не впливає на доходи держави, який можна було б пустити на компенсаційні виплати кожній родині і який став би таким чином основою і стартовою точкою базового доходу. Ще одним варіантом є податок на додану вартість. Сполучені Штати — єдина розвинена країна, де нині цей податок не є наповнювачем бюджету (йдеться про такий тип споживчого податку, який нараховується на кожній стадії виробничого процесу). ПДВ перекладається на споживачів як частина кінцевої ціни товарів і послуг, і загалом вважається надзвичайно ефективним способом стягнення податків. Існують також численні інші можливості разом із підвищенням податків