Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Видається неминучим, що індивідуальний податок на доходи також доведеться підвищувати, і одним з найкращих способів зробити це полягає у запровадженні чіткішої прогресивної шкали оподаткування. Одним із наслідків зростання нерівності доходів є те, що дедалі більше оподатковуваного доходу скупчується на самісінькому вершечку соціальної піраміди. Нашу систему оподаткування слід перебудувати таким чином, щоб вона стала віддзеркаленням суспільного розподілу доходів. Замість повсюдного підвищення податків або їхнього зосередження на соціальному вершку, краща стратегія мала би полягати в запровадженні кількох нових категорій оподаткування, призначених для стягнення більших податків з платників, які мають дуже великі доходи — можливо, мільйон і більше доларів на рік.

Кожен — капіталіст

Хоча особисто я вважаю, що та чи та форма гарантованого доходу була би, напевно, найкращим варіантом розв’язання загальної проблеми, створеної поширенням технології автоматизації, існують, безперечно, й інші цілком реалістичні й життєздатні ідеї. Одна з найпоширеніших пропозицій полягає в тому, що слід зосередитися на багатстві, а не на доході. В майбутньому світі, де майже весь дохід припаде на капітал, а людсь­ка праця майже нічого не буде варта, чому б не зробити так, щоб кожен мав достатньо капіталу, щоб почуватися економічно захищеним?

Більша частина цих пропозицій містить такі методи, як у той чи інший спосіб збільшити кількість і вартість акцій підприємства, якими володіє його працівник, або просто надати кожному вагоміше право голосу в фонді спільного користування. У своїй статті, опублікованій у виданні The Atlantic, економіст Ной Сміт висуває пропозицію, що уряду слід надати кожному громадянину, коли йому виповниться вісімнадцять років, «фонд капіталу» шляхом купівлі «диверсифікованого портфелю цінних паперів». Похапливі рішення на кшталт «зняти гроші з рахунка й негайно їх пропити» можна буде «унеможливити шляхом ненав’язливих патерналістських запобіжників на кшталт тимчасового блокування рахунків або розміщення капіталу в цінних паперах, які буде важко реалізувати» [18].

У цьому випадку проблема полягає в тому, що «легкий» патерналізм може виявитися недостатнім. Уявіть майбутнє, де ваша здатність до економічного виживання майже повністю визначається тим, чим ви володієте, бо ваша праця не варта нічого або майже нічого. В тому світі ви більше не почуєте історій про те, як хтось втратив усе, а потім знову досягнув вершин завдяки своїй наполегливості, винахідливості та важкій праці. Якщо ви зробите хибну інвестицію або вашими грошима заволодіє якийсь шахрай типу Берні Меддоффа, то така помилка майже неминуче стане невиправною. Якщо індивідам остаточно передати контроль над їхніми капіталами, то дехто з нещасливців неминуче потрапить саме в таку халепу. Що нам тоді слід робити з такими індивідами чи цілими родинами? Вони також будуть «надто великі» й «надто важливі, щоб дозволити їм збанкрутувати»? Якщо так, то тут виникне чітка проблема моральної відповідальності: деякі люди можуть побачити в надмірному ризику та авантюризмі мало позитиву. Якщо ж ні, то серед нас житимуть люди, становище яких буде дійсно нестерпним і які не матимуть майже жодної надії на те, що з нього бодай колись можна вибратися.

Очевидно, що більшість людей за таких небезпечних обставин поводитимуться відповідально. Але в цьому також криються певні проблеми. Якщо втрата вашого капіталу означатиме злидні для вас і ваших дітей, то чи не захочеться вам вкласти частину цього капіталу в якусь економічну авантюру? Досвід приватної пенсійної системи 401k вже продемонстрував, що багато людей воліють вкладати значно менше грошей у фондову біржу і значно більше — в низькорентабельні інвестиції, які вони вважають надійними. У світі, де капітал — це все, така преференція здатна лише посилитися. Може виникнути величезний попит на безпечні активи, і внаслідок цього доходи від таких активів впадуть іще більше. Іншими словами, метод розв’язання проблеми, що ґрунтується на ідеї надання людям багатства, може призвести до чогось абсолютно відмінного від ефекту Пельцмана, який, на мою думку, може виникнути при введенні гарантованого доходу. Надмірний страх перед ризикованими рішеннями може призвести до зменшення підприємницької активності, зниження доходів і затухання ринкового попиту.[55]

Звісно, є ще одна проблема — фінансування цих фондів цінних паперів. На мою думку, перерозподіл величезних обсягів капіталу може виявитися ще проблемнішим в політичному плані, аніж це сталося б у разі запровадження гарантованого доходу. Один із можливих механізмів «віджиму» багатства у його сьогоднішніх власників запропонував Тома Пікетті у своїй книзі Capital in the Twenty-First Century («Капітал у двадцять першому столітті»[56]): це — загальносвітовий податок на багатство. Для стягнення такого податку знадобилося б співробітництво між країнами з метою запобігання масштабному відтоку капіталів до територій з більш низькими податками. Майже всі (включно з самим Пікетті) вважають, що в найближчому оглядному майбутньому такий варіант буде нереалістичним.

У своїй книзі, яку 2014 року накрила хвиля суспільної уваги, Пікетті стверджує, що майбутні десятиліття будуть, скоріш за все, позначені невпинним рухом до збільшення нерівності як доходів, так і багатства. Проблему нерівності Пікетті досліджує з погляду історичного аналізу економічних даних. Його основна теза полягає в тому, що прибутки на капітал є загалом вищими від загального показника економічного росту, тому з часом власники капіталів неминуче отримують дедалі більший шматок економічного пирога.