Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Він демонструє навдивовижу слабкий інтерес до тенденцій, на яких ми зосереджували увагу у цій книзі; слово «робот» з’являється лише на одній з майже семисот сторінок його книжки. Якщо теорія Пікетті є правильною — а вона, до речі, зазнала значної критики, — то в такому разі, на мою думку, прогресивні технології, скоріш за все, значно підсилять його висновки, цілком імовірно призвівши до навіть вищого рівня майбутньої нерівності, ніж передбачає його модель.

Цілком можливо, що з тим, як проблема нерівності, а особливо її вплив на політичний процес у Сполучених Штатах, ставатиме дедалі виразнішою і помітнішою для широкого загалу, той тип податку на багатство, який підтримує Тома Пікетті, може одного дня набути реальних обрисів. Якщо так воно й буде, то я стверджуватиму, що замість наділяти індивідів перерозподіленим капіталом, краще вже започаткувати централізовано керований Фонд національного добробуту (аналогічний фонду на Алясці), а потім використовувати одержані прибутки на фінансування базового доходу.

Економічні заходи на найближчу перспективу

Оскільки запровадження гарантованого доходу, найімовірніше, з політичних причин залишиться нереальним у найближчому оглядному майбутньому, існує ціла низка інших кроків, які можуть виявитися корисними в найближчій перспективі. Значна частина цих ідей насправді є універсальними економічними прийомами, призначеними уможливити більш стабільне й потужне відновлення економіки після Великого Спаду. Іншими словами, це ті кроки, які нам слід зробити в будь-якому випадку, незалежно від усіляких побоювань впливу роботів та автоматизації на робочі місця.

Найголовнішим серед цих економічних заходів є критично важлива потреба інвестицій у громадську інфраструктуру Сполучених Штатів. Існує величезна накопичена за роки потреба відремонтувати й відновити такі елементи інфраструктури, як дороги, мости, школи й аеропорти. Ці відновлювальні роботи все одно доведеться колись здійснювати; їх не можна ані об’їхати, ані обійти, і що довше ми чекатимемо, то більшою виявиться їхня остаточна вартість. Федеральний уряд має зараз можливість позичити грошей під процент, навдивовижу близький до нуля, а тим часом безробіття серед робітників-будівельників і досі обчислюється у двозначних цифрах. Наша нездатність скористатися цією можливістю і здійснити необхідні інвестиції, поки вартість капіталу низька, можливо, одного дня почне вважатися економічною некомпетентністю найвищого порядку.

Хоч я й маю сумніви, що кроки, спрямовані на отримання подальшої освіти та професійної підготовки, забезпечать довготривале й системне розв’язання проблеми технологічно-обумовленого безробіття, існують, безперечно, багато заходів, які ми спроможні й повинні вживати для покращення найближчих перспектив студентів і працівників. Цілком імовірно, що нам не вдасться змінити реальність, яка полягає в тому, що на вершині професійної піраміди залишиться лише обмежена кількість робочих місць. Однак, що ми дійсно зможемо — так це взятися за розв’язання проблеми працівників, які не мають необхідних навичок для тих робочих місць, що наразі наявні. Зокрема існує очевидна потреба в збільшенні інвестування в муніципальні коледжі. В деяких професіях з низьким рівнем безробіття, особливо суміжних зі сферою медицини, як няньчення, нині спостерігається навчальний дефіцит; існує широкий загальний попит на професійну підготовку, але студенти не можуть потрапити на курси, і без того вже заповнені вщерть. Загалом, муніципальні коледжі — один з найважливіших ресурсів, що забезпечує працівникам можливість орієнтуватися в дедалі динамічнішому ринку робочих місць. Зважаючи на те, що робочі місця — і цілі професії — приречені на прискорене зникнення, нам слід зробити все можливе для того, щоб забезпечити наявність можливостей для перенавчання. Розширення доступу до відносно недорогих муніципальних коледжів і одночасне обмеження апетитів ненаситних платних ВНЗ, започаткованих, загалом, для «пожинання» доларів, виділених на фінансову допомогу, могли б покращити перспективи для великої кількості людей. Як уже йшлося в розділі 5, масові відкриті курси дистанційної освіти та інші інновації в сфері інтернет-навчання також можуть, у підсумку, справити істотний вплив на покращення можливостей здобуття професійної підготовки.

Іще одна важлива пропозиція стосується розширення Податкового заліку за зароблений дохід, тобто субсидії, виплачуваної в Сполучених Штатах працівникам із низькими доходами. Цей податковий залік нині зазнає двох основних обмежень. По-перше, на нього не мають права безробітні; для того, щоб забезпечити мотивацію до роботи, ця допомога виплачується лише тим людям, які заробляють свій дохід. По-друге, цю програму загалом складено у вигляді допомоги на утримання дитини. Станом на 2013 рік батько-одинак чи мати-одиначка з трьома та більше дітьми могли отримувати десь максимум 6 тисяч доларів щорічно, тимчасом як бездітний працівник міг отримувати лише 487 доларів, тобто близько 40 доларів на місяць. Адміністрація президента Обами вже запропонувала розширити дію цієї програми на бездітних працівників, хоча максимальна щорічна сума допомоги все одно становитиме для них лише 1 тисячу доларів. Для перетворення Податкового заліку на реалістичний і життєздатний варіант вирішення проблеми дію цієї програми знадобиться розширити й на тих, хто не в змозі знайти роботу, а це, фактично, означатиме перетворення цієї програми на гарантований дохід. За будь-яких обставин найближчі перспективи розширення Податкового заліку за зароблений дохід виглядають песимістично, бо республіканці в Конгресі Сполучених Штатів висловили бажання навіть скоротити цю програму.

Якщо пристати на той аргумент, що з часом наша економіка ставатиме дедалі менш трудозатратною, то звідси логічно випливає, що нам слід змістити нашу систему оподаткування від праці до капіталу. На поточний момент широкі програми, приміром із догляду за літніми людьми, фінансуються здебільшого за рахунок оподаткування фонду заробітної плати, і ці податки припадають як на працівників, так і на працедавців. Таке оподаткування дає можливість підприємствам з високою часткою капіталу або технології «їхати на дурняк» і пожинати блага наших ринків та інституцій, водночас уникаючи свого обов’язку долучатися до фінансової підтримки програм, що критично важливі для суспільства загалом. Оскільки податковий тягар падає непропорційно на більш трудомісткі підприємства та галузі, то це сприятиме подальшому посиленню мотивації відмовлятися від людської праці на користь автоматизації скрізь, де це лише можливо. І в підсумку вся система може запросто стати нежиттєздатною. Натомість нам слід перейти до такої форми оподаткування, яка стягуватиме більше коштів з тих підприємств, які значною мірою покладаються на технологію і наймають відносно мало працівників. Нам зрештою доведеться відмовитися від тієї ідеї, що члени суспільства, які працюють, фінансують пенсіонерів та оплачують соціальні програми,