Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Анна аж задихнулася від зливи несправедливих звинувачень.

— Що ви таке кажете? Я нікуди не збираюсь втікати. Просто ця дитина… Вона…

Міцно стиснувши губи, Тереза зміряла Анну ще одним крижаним поглядом.

— Ця дитина сама на світ Божий не просилася. Це ви собі сходитеся-розходитеся, живете разом чи окремо, любите-не любите, а страждають невинні діти. Забавку собі зробили з чужого життя. Догрались? Не досить? Йди погодуй дитину. Мусиш витягнути її з того стану. Чи тобі не залежить на її житті?

Анна здивовано підвела голову. Щось в інтонації, з якою Тереза це сказала, привело її до тями. Усе це надто серйозно і трагічно, щоб вагатися чи боятися наслідків. Саме зараз вирішується доля всіх.

Враз заспокоївшись, Анна мовчки вийшла з кухні. Так само мовчки зайшла в кімнату і зупинилася навпроти ліжка. Мала не плакала, проте нормальним сном те, як вона спала, теж назвати було важко. Личко немовляти якось дивно змінювалося, кривилося, підборіддя ледь тремтіло, і все це радше нагадувало судому, а не сон здорової новонародженої дитини. Боже, що ж вона робитиме з такою дитиною? Вона покалічена і не доживе до завтра.

— Боженько ж ти мій милий, — опускаючись біля ліжка на коліна, розпачливо прошепотіла Анна. — Подивіться, що то за дитина! Їй зовсім зле. Я не залишусь із такою дитиною. А якщо вона не виживе? Скільки Анеля її не доносила?

Тереза важко зітхнула. І без Анни бачила, як складно тій буде, проте не могла дозволити ані собі, ані їй такого настрою. Новонароджена дівчинка гостро потребувала материнського молока, жертовності й доброго догляду.

Якийсь час Тереза мовчки розглядала дитину, тоді знов перевела погляд на Анну.

— Куди ти подінешся — виходиш. І знаєш, чому? Тому, що ти й сама хочеш цього. А ще тому, що відчуваєш провину перед нею та її мамою. Та й не витягне таке немовля чужа людина, а ти вже ніби й не чужа для нас. Принаймні, ця дівчинка — сестра твоєї Елі.

Анна продовжувала з жахом дивитися на дитину.

— Але ж вона абсолютно не така, як моя мала. Та подивіться ви на неї! Вона ж зовсім слабенька. Хіба ви не пам’ятаєте, якою була моя Еля?

Тереза знов важко зітхнула.

— Що ти порівнюєш. Як та народилася, а як ця. Твоїй нічого не бракувало, а ця придушена народилась, ще й не відразу закричала. Дивно, що вона взагалі вижила. Ми вже й не сподівалися.

Відчувши ще один напад відчаю, Анна розпачливо глянула на малу.

— Я не маю досвіду поводження з такими дітьми. Що я з нею робитиму?

— Чого ти наперед панікуєш? Спробуй її погодувати, а там дасться чути… Та роби вже хоч щось. Чому сидиш і дивишся на неї?

Відчувала, що й сама починає панікувати. Якщо Анна не опанує свій страх та емоції, у дитини не залишиться шансу вижити. Нема часу на пошуки іншої годувальниці. Та й де гарантія, що хтось інший зуміє подбати про таке немовля?

Вловивши в голосі Терези щось подібне на розпач, Анна здивовано звела на неї очі. Вона нервує? Малоймовірно, щоб така вольова жінка втратила самовладання.

Анна перевела погляд на немовля на ліжку і знов мимоволі жахнулася. Слабенька, зовсім не така, якою була при народженні її Еля. Господи, та ж ця дитина може в будь-який момент задихнутися, а скажуть, що це вона її не вгледіла.

Гострий напад страху примусив Анну ще раз подивитися на Терезу. Шукала якщо не співчуття, то принаймні поради чи підтримки, проте сестра Адама навіть не намагалася в чомусь її переконувати. Просто сиділа і мовчки дивилася на немовля.

Анна відвела погляд. Які в Терези втомлені та червоні очі. Уявити страшно, що вона побачила та пережила в цю страшну ніч. Ворогові не побажаєш.

Легенько торкнувшись рукою маленької теплої голівки новонародженої дівчинки, Анна відчула, що зараз розплачеться, проте відразу опанувала себе і знов легенько діткнулася дитини. Кому потрібні її сльози? Тут треба щось робити, а не плакати.

Вона обережно розповила дитину і спробувала зосередитися на тому, що побачила. Малюсінька. Значно менша, аніж була при народженні її Еля. Лише животик і голівка порівняно з усім іншим великі. Ручки-ніжки худенькі, пальчики манюні-преманюні, аж не віриться, що такі бувають. І колір шкіри інакший.

Анна обережно відгорнула пелюшку від голови малої і мимоволі знов жахнулася.

— Що це в неї таке? Бачите, там, на голівці.

Тереза теж нахилилася над немовлям.

— Це просто синець. Пологи були важкими. До місяця зійде. Це ще не найгірше.

— А що найгірше? — самими лише губами запитала Анна. — Є щось гірше?

— Важко сказати… Дитина дуже маленька. Ще й народилася на восьмому місяці. Навіть лікар нічого певного не зміг сказати, тільки попередив, що важкі пологи мами могли зашкодити дитині. Хто знає, чим це обернеться у майбутньому. З немовлятами взагалі важко щось передбачати наперед. Іноді навіть зовсім безнадійні виживають, а здорові раптом вмирають.

Подумки вже вкотре жахнувшись, Анна опустила очі. Господи, що ж їй робити з такою дитиною? А якщо вона помре? А якщо застудиться?

Вона знов загорнула немовля в теплу ковдрочку. Дитина ледь зарухалася, крутнула голівкою, проте якось мляво, не надто активно, двічі позіхнула і тихенько заскиглила.

— Пані Терезо, треба розпалити п’єц у кімнаті. Не можна, щоб мала застудилася.

Анна взяла дівчинку на руки. А легенька яка — як пір’ячко. Розстібнувши сукню, вона спробувала прикласти дитину до грудей, але мала навіть не пробувала смоктати. Невже вона взагалі не може їсти?

Затамувавши подих, Тереза мовчки спостерігала за тим, як Анна намагається погодувати дитину. Мала надто квола і не виявляє жодних ознак того, що справді хоче жити. Невже все намарно? Смерть, понівечене життя, розпач.

Промордувавшись із дівчинкою півгодини, Анна досягла лише того, що дитина двічі якось непевно взяла груди, але відразу по тому заснула. Не допомагало навіть те, що вона сама зціджувала їй до ротика молоко. Мала вперто засинала та ігнорувала всі зусилля її погодувати.

На якийсь час Анна дала малій спокій. Поклала на ліжко і, мало не плачучи, глянула на Терезу, яка, розпаливши п’єц, знов сіла навпроти. Не чекала жодних порад. Тут як Бог дасть. Людина може хіба сподіватися.

Коли Анна знову взяла немовля на руки, прокинулася Еля, але зараз їй було не до доньки. Вона лише прослідкувала поглядом, як Тереза забрала малу і, щось примовляючи, почала перевдягати, а Еля не лише з радістю пішла до хресної, але й