Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шліфувальна суміш, сама собою, виявилася чудовим детонатором. Якщо додати до неї достатню кількість інертної речовини, то вона вже не вибухала, а горіла, чого я й прагнув досягти.
Цим спостереженням не поділився ні з ким. Щось ніби підказувало: настане пора, коли згадана суміш допоможе мені досягнути омріяних цілей. А цілі у мене більш ніж серйозні. На превеликий жаль, я не встиг скористатися цією властивістю шліфувального порошку — завадила суперечка з Еріком. Чимало справ довелося відкласти на потім. Коли все нарешті змінилося, доля звела мене з Блейзом, який готувався виступити на Амбер. Я б не сказав, що він потребував моєї допомоги, але взяв мене із собою, мабуть, для того, щоб тримати на виду. Якби я озброїв його вогнепальною зброєю, він став би непереможним, і тоді я виявився б йому не потрібним. А що важливіше: якби ми тоді захопили Амбер, як Блейз і замислював, це породило б недвозначну ситуацію: більша частина війська та всі воєначальники були вірними Блейзу. І тоді мені знадобилося б дещо, що вирівняло б силовий баланс. Скажімо, кілька бомб та кількасот рушниць.
Якби моя пам'ять відновилася хоч на місяць раніше, все могло б повернутись інакше. Тепер я сидів би на троні Амбера, а не тут, під палючим сонцем, змарнілий та здорожений, на мене не чекали б ще одна пекельна скачка і колючий букет проблем, які потрібно розв'язати.
Я засміявсь і сплюнув, аби не наковтатися піску. Чорт забирай, та ми ж самі створюємо всі оті «якби»! Яке мені діло до того, що могло статись, але не сталося!.. Ні, треба думати про щось інше. Скажімо, про Еріка...
Не вважай, брате мій, що я забув той день! Закованого у кайдани, мене силою опустили навколішки перед троном. Уже після того, як я поклав корону собі на голову, за що був побитий. Коли мені вдруге дали цю корону, я жбурнув її в тебе, але ти впіймав її і тільки всміхнувся. Шкода, що я не влучив тобі у голову, але й корона залишилася непошкодженою, і це трохи втішало. Бо корона розкішна... З чистого срібла, із сімома зубцями, інкрустована смарагдами, яким програє будь-який діамант. На скронях — по великому рубінові... Того дня ти сам себе коронував, усе було обставлено пихою та помпою. А не забув ти ще свої слова, які сказав одразу після коронування? Я їх дуже добре пам'ятаю. Зал ще горлав: «Хай живе король!», а ти прошепотів мені на вухо: «Тільки-но твої очі бачили найпрекрасніше видовище, яке ти тільки можеш уявити». А тоді наказав: «Охороно! Забрати Корвіна до кузні та випалити йому очі! Нехай сьогоднішні події стануть для нього останнім, що він побачив у житті! А потім ув'язніть його в найглибшій, найтемнішій камері та підземеллях Амбера, і нехай навіть згадка про нього піде в забуття!»
— Зараз ти правиш Амбером, — мовив я вголос. — Але в мене є очі, я все пам'ятаю, та й мене ще ніхто не забув.
Ні, подумав я. Загорнися в своє царювання, Еріку. Мури Амбера високі й товстелезні. Не витикайся за них. Оточи себе сталлю мечів, від якої не буде найменшої користі. Щоб захиститися, ти намагаєшся обкласти свій дім землею, наче мураха. Знаєш, що поки я дихаю, про безпеку і спокій тобі краще забути. Еріку, я попередив тебе, що повертаюся. Чекай мене! Я добуду собі в Авалоні рушниці, розтрощу твої двері, змету з лиця землі твоїх захисників. І знову все буде так, як тоді, коли ми билися з тобою на мечах. Билися недовго, бо прийшли твої люди та врятували тебе. Тоді мені вдалося пролити кілька крапельок твоєї крові. Тепер проллю її всю.
Я підібрав ще один чималенький алмаз, уже, здається, шістнадцятий, і, радіючи, поклав його у мішечок на поясі.
Позираючи на призахідне сонце, подумав про Бенедикта, Джуліана та Джерарда. Що могло їх об'єднувати? Хай би що це було, мені не до шмиги жодна комбінація з участю Джуліана. Зате Джерарда я не боявсь. Якби я був упевнений, що там, у таборі, Бенедикт розмовляв саме з ними, то спав би, й у вус собі не дуючи. Та якби то був Джуліан, мене це мало б дуже насторожити. Більше за Джуліана міг непокоїти хіба що Ерік. Якби він знав, де я зараз, мені могло б стати вельми непереливки. Я почувався ще надто слабким для відкритої боротьби.
Цілком допускав, що якби Бенедикт захотів мене здати, він легко знайшов би якесь виправдання цьому. Бенедикт розумів, що будь-які мої дії (а він чудово знав, що сидіти склавши руки не збираюся) спричинять міжусобицю в Амбері. Я розумів його, в чомусь навіть погоджувався з ним. Бенедикт над усе ставив цілісність королівства. На відміну від Джуліана, це була людина твердих принципів, і мені дуже жаль, що мої з ним стосунки складаються не найкраще. Я щиро сподівався, що переворот та моє сходження на трон здійсняться швидко й безболісно, як видалення зуба під наркозом, і коли все відбудеться, ми з ним опинимося на одному боці. А тепер, після знайомства з Дарою, мені хотілося цього ще дужче.
Тих слів, які він мені сказав, було мало, щоб почуватися спокійно. І я навіть не міг перевірити, чи справді він збирається пробути в полі увесь тиждень, чи, може, уже домовляється з амберським військом, готує мені пастку, будує темницю для мене чи й копає могилу. Треба було поспішати, хоч би як хотілося затриматися в Авалоні.
Я заздрив Ґанелону, що б він там не робив — гуляв у шинку чи розважався в борделі, бився з кимось навкулачки чи полював на гірських схилах. У будь-якому разі він був удома. Я вирішував, залишити його тут, щоби він далі впивався життям, чи взяти із собою в Амбер, як Ґанелон і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.