Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

І що тепер робити?? Зв'язувати його та наймати ще один екіпаж?

Я не витримав і зарядив йому ще й ляпаса. Раян тільки посміхнувся і злизав кров із розбитої губи. Але в очах принца був такий біль і туга.

***

Кай

Дивлюся на принца і не знаю, що далі говорити та робити. Я відповідаю за його життя і маю вжити всіх заходів, щоб Раян собі не нашкодив.

- Раян...

- Що, наглядач?

- Не змушуй мене…

Принц не реагує. Схоже, він упокорився і з ситуацією, і з можливим покаранням. Я все ще сумніваюся і не можу ухвалити остаточне рішення. У цей момент помічаю Караду і Каттара, що наближаються до нас. Кидаю погляд на принца. Виглядає він, звичайно, зараз неабияк пошарпаним, і його вигляд не залишає сумніву в тому, що нещодавно сталося. І Раян це чудово розуміє, але мовчить, стиснувши зуби.

- Обертаємося, і від мене ні на крок!

У звіриній іпостасі не видно, що Раяна щойно покарали, та й регенерація швидко усуне всі наслідки. Наказую злетіти, розуміючи, що при приземленні Каттар напевно набуде людського вигляду і, за правилами етикету принц теж повинен буде обернутися.

Злітаємо і, як ні в чому не бувало, летимо вздовж ущелини, огинаючи черговий засніжений пік.

Ми з Каттаром летимо посередині, а Карада та Раян – по краях нашої маленької кавалькади. З погляду безпеки, це зовсім не правильно, але зараз наше з Каттаром завдання – тримати молодих якнайдалі один від одного. З'являються близнюки та виправляють ситуацію, влаштувавшись на флангах. Кред і Деян летять трохи осторонь, супроводжуючи екіпаж і повторюючи усі вигини дороги. Лола та Тріс також не відлітають далеко.

Я знаю, що моя дружина дуже переймається дітьми. Гірський серпантин викликає у неї страх. Я чув, як вони напередодні розмовляли з Тріс, і дружина Деяна намагалася її заспокоїти. За великим рахунком, це мав зробити я. Але, так і не наважившись поговорити зі своєю дружиною, я лише ускладнюю ситуацію.

Раян

Моя поведінка непробачна і виволочку від наставника переношу мовчки, розуміючи, що заслужив. Я ж пообіцяв собі, що нічого не робитиму до повернення до палацу! Поки Кай та хлопці за мене відповідають, я не мав права так чинити. Вкотре лаю себе і даю слово не повторювати більше помилок. Покарання може бути дуже серйозним. І я не своє маю на увазі.

"Хочеш самовбитися, потерпи додому, передам тебе Ердану або Грегу і роби що хочеш!" – гарчить у моїй голові наставник, І, ніби мені мало отриманої від нього виволочки, отримую ще й вагомого ляпаса. Мовчки злизую кров і в цей момент помічаю Караду і Каттара, що наближаються до нас. Некрилаті Боги! Якщо Карада бачила моє покарання... Я намагаюся не скиглити, але все нутрощі скручує вузлом.

- Обертаємося, і від мене ні на крок! - командує наставник і в цей момент я вдячний йому.

Злітаємо і, як ні в чому не бувало, летимо. Кай і Каттар очікувано тримаються між мною та Карадою, а трохи згодом до нас приєднуються і близнюки. Оглядаю околиці, намагаючись не думати про те, наскільки близько зараз Карада.

Погода різко псується, як це часто трапляється в горах, і починається мокрий сніг. Буквально за кілька хвилин екіпаж ковзає, потім нахиляється, і перелякані коні помчали, ледве вписуючись у круті повороти гірської дороги.

Кай наказав мені підхопити карету, що я й виконав миттєво, розуміючи, що, крім мене, навряд чи хтось утримає цю махину. Але й для золотого дракона ця ноша виявилася надто важкою. Все що я зміг, це притримати її падіння і спланувати на рівну ділянку дороги, поставивши карету надійно, але не дуже акуратно.

Поки решта ловила і заспокоювала коней, я, попередньо переконавшись, що екіпаж досить стійкий і не зрушить з місця, обернувся і зазирнув усередину.

- З вами все в порядку? - запитую у матінки Каради та у відповідь чую здавлений крик:

- Хлопчик ... Він вивалився у вікно! Я не змогла втримати двох! – і залилася сльозами.

Карада

Що він робить?? Здається, я закричала, коли побачила, як золотий дракон різко спікував униз.

"Він полює!" - поспішив заспокоїти мене батько, але чомусь я йому не повірила і тут же попрямувала туди, куди приземлився принц та його наставник.

Батько спробував мене відговорити, і минуло кілька хвилин, перш ніж ми наблизилися до них. Побачивши нас, Раян і Кай одразу ж обернулися і злетіли. Мені здалася їхня поведінка дивною, але пояснювати, звичайно, ніхто нічого не збирався. Раян закрився від мене і не дозволяє встановити ментальний зв'язок, на що моя дракониця тихо скиглить, але не намагається наблизитися до золотого дракона, пам'ятаючи про нашу обіцянку, дану батькові.

Уловлюю уривки розмови між Каєм і батьком:

"Все в порядку?"

«Тепер уже так, увечері поговоримо...»

Що тут сталося?

Я не встигаю додумати цю думку, тому що екіпаж, в якому їде матінка та діти Лоли, раптом небезпечно нахилився на повороті, а потім коні понесли.

«Раян – екіпаж, ми – коней!» - командує Кай, і дракони пікірують униз.

Золотий дракон підхоплює карету, але, хоч він і найбільший з усіх присутніх, утримує її з зусиллям, але все одно намагається якнайакуратніше опустити екіпаж на дорогу. Лола і Тріс підхоплюють візників, а решта відловлює зляканих коней, рятуючи їх від падіння в прірву.

І в цей момент, коли начебто небезпека минула, бачу, як з вікна екіпажу випадає один з малюків Лоли, і я, не замислюючись, повторюю маневр чоловіків і ледве встигаю підхопити малюка майже біля дна ущелини.

Опускаю перелякану дитину на рівне місце і миттєво обертаюся.

 - Як ти, малюку? Цілий?? - судомно обмацую хлопчика, побоюючись, що могла зашкодити йому своїми пазурами.

***

Кай

- Мік, де Мік? - закричала Лола, і тут я зрозумів, на сором свій, що так і не дізнався, як звати дітей. - Майку, ти цілий?