Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

- Хлопчик випав у вікно, я нічого не змогла вдіяти! – продовжує плакати матінка.

І в цей момент Раян гарчить:

- Де Карада???

Лола притискає до себе заплаканого малюка, а ми з принцом і Каттаром обертаємось і кружляємо над прірвою у пошуках Каради. Ущелина досить вузька і ми втрьох ледве можемо в ній розвернутися.

«Кай, тобі зараз краще бути з Лолою, ми з Каттаром намагатимемося встановити ментальний зв'язок з Карадою, а ти тільки заважаєш! Тут дуже тісно!

Погоджуюся, це розумно і приземляюся біля екіпажу.

- Лоло, ми знайдемо хлопчика! - намагаюся заспокоїти дружину.

- Мік! Його звуть Мік! І йому лише два роки!! - схлипує дружина, притискаючи до себе Майка.

Тепер я знаю, як звуть моїх названих синів: Мік і Майк.

Карада

Заспокоївши дитину, я почала нервувати сама. Ущелина, в яку ми потрапили, виявилася дуже вузькою! Коли я намагалася підхопити дитину, я спікувала, склавши крила, і зараз, якщо я обернуся, то не зможу розкинути їх і злетіти!

"Карада!" – Принц?

"Карада, ти мене чуєш?" - І батько тут! Я задираю голову і бачу тінь, що промайнув наді мною дракона.

«Та батько! Я тут унизу! Ти щойно пролетів наді мною!»

"З тобою все гаразд? Ти ціла?»

"Так, з нами все добре, ми цілі".

"З вами?? Дитина з тобою?

«Так, Мік поряд, з ним все добре! Але я не зможу злетіти, тут занадто вузько!

Я чую, як дракони приземляються, і, задерши голову, бачу, що стоять на краю урвища батька та Раяна. Оглядаю скелі – я не зможу тут піднятися.

- Я спущусь! - Принц рішуче підходить до краю урвища.

- Ні, батьку, не дозволяй йому! Тут стрімкі скелі й назад все одно не вибратися! Раяне,  якщо ти впадеш, нам ти цим не допоможеш, а обернутися і регенерувати не зможеш, тут занадто мало місця для тебе!

Чую, як принц гарчить, а батько щось йому пояснює.

- Карада, ми щось придумаємо. Головне не нервуй, тобі не можна! – заспокоює мене батько.

- Не дозволяй Раяну спускатися сюди, і я буду спокійна!

Раян

Знайти Караду не важко, Слава Богині Гір, вона не постраждала, і ми її знайшли. Ось тільки як її дістати з цієї вузької ущелини? Я намагався спуститися по скелі вниз, але Карада і її батько мені заборонили. Я загарчав і спробував наполягти, але погодився з доказами Каради, підкріпленими дуже вагомим фізичним впливом з боку Каттара. Заспокоївшись та оцінивши ситуацію, я повернувся до екіпажу.

- Знайшов дитину?

- Так, знайшов. І малюка, і Караду. Вона встигла його підхопити, але вони впали у прірву. Там дуже вузько і злетіти вона не зможе, – швидко пояснюю ситуацію.

Лола полегшено видихає, притискаючи другого хлопчика.

Кай підходить до мене.

- Я так розумію, що піднятися скелею в людській іпостасі, теж не варіант?

- Так, там стрімкі скелі. Але якщо скинути мотузку, можна підняти їх, але ущелина дуже глибока, я не впевнений, що ми зможемо знайти зараз щось відповідної довжини.

- Я можу зганяти у готель! - викликається Соко.

- Не варіант, погода псується, їх там снігом занесе раніше! - ричу я.

- Давайте не балакатимемо, а поки що зберемо все, що є і зв'яжемо. Ми можемо використовувати кінську упряж, – розпоряджається Кай.

Не витрачаючи час, пов'язуємо все, що тільки можна і вирушаємо до ущелини. Але довжини нашого рятувального троса вистачає лише до половини.

Ущелина сильно звужується донизу, але і вгорі вона не дуже широка. Лола, як найбільш невелика з нас, обертається і взявши імпровізовану мотузку залітає в ущелину, максимально спускаючись вниз, але все одно кінець мотузки не дістає до дна!

- Давайте спробую. – лунає голос матінки Каради. - Я набагато дрібніша і зможу пролетіти нижче.

- Стайна! Ти випустиш свою драконицю? – дивується Каттар.

- А є інші варіанти, як врятувати нашу дочку та хлопчика? – знизує плечима мати Каради.

- Карада! Тепер мама спробує вас витягнути! Тобі треба тільки схопитися за петлю, коли вона пролітатиме повз.

Стайна злітає і робить кілька не дуже впевнених кіл над нами, але з кожним разом у неї виходить все краще та краще! Каттар подає їй мотузку, і, схопившись за неї міцно лапами, матінка Каради залітає в ущелину. Не з першої спроби, але, зрештою, Караді вдається схопитися за петлю і за командою Каттара, Стайна вилітає з прірви та ширяє над нами. Карада з дитиною приземляються прямо мені до рук. А мати Каради майже падає біля екіпажу без сил, і Каттар умовляє її почекати з оборотом і трохи регенерувати.

***

Карада

Щоб врятувати мене і малюка Лоли, мама навіть випустила свою драконицю! Досить пальців однієї руки, щоб перерахувати, скільки разів я її бачила! Напевно, інших варіантів справді не було.

Ущелина настільки вузька, що крім матусі ніхто не зміг опуститися досить низько. Мотузка виявилася недостатньо довгою, щоб хтось із більших драконів зміг нас витягти. Ось і став у пригоді мамин невеликий розмір! Може й від мене колись буде користь…

Я бачу, як батько дивиться на матінку і зі мною щось трапляється. Його погляд ... Я бачу в ньому не тільки прихильність до Істинної, батько любить її й в людському образі. А його дракон, він шаленіє, і готовий потягнути свою драконицю в найближчий затишний куточок. Я кошуся на принца і розумію, що він зараз відчуває те саме. Я відчуваю це! Раян не зводить очей з мене і готовий відкрити мені свої обійми, якщо я зроблю хоч би крок йому назустріч. Але я відвертаюсь. Чому? Я не знаю сама. Дурна впертість.

Раян

Карада так близько! Я можу будь-якої миті доторкнутися до неї. Не зводжу очей зі своєї дружини, користуючись тим, що її батьки зайняті один одним, а Кай не відходить від Лоли та дітей. Якби нам зараз вдалося залишитися наодинці з Карадою! Я зміг би її переконати! О, я був би дуже переконливий!

Але Карада відвертається, а Кред повертає мене до дійсності: