Читати книгу - "20 000 льє під водою"

це, можливо, мої домисли. Капітан Немо своїми думками ні з ким не ділився. Він міг годинами так стояти, вдивляючись у даль і думаючи свої думи, аж поки інстинкт моряка не перемагав думки меланхолійного мрійника і не відривав його від споглядання. Тоді капітан сам ставав за штурвал і починав майстерно маневрувати, аби уникнути зіткнення з льодовими торосами і айсбергами, які нерідко сягали кількох миль у довжину, тоді як висота їхньої надводної частини складала до вісімдесяти метрів. Іноді суцільна стіна льоду здавалося, перегороджувала дорогу. Під 60° широти чистої води не стало видно. Але капітан Немо вчасно відшукував вузьку щілину і сміливо входив у неї, прекрасно знаючи, що за судном крижини одразу ж зімкнуться.

Так, керований майстерною рукою свого капітана, «Наутилус» долав льоди. А Консель жваво класифікував крижані глиби залежно від їхніх форм і розмірів: айсберги, або крижані гори, льодові поля, льоди, що дрейфують, або розбиті поля, круглі чи видовжені.

Температура повітря була досить низькою, термометр показував два-три градуси нижче нуля. Але ми були добре вдягнені, хто у ведмежих дохах, а хто у куртках з тюленячої шкури, які прекрасно захищають від холоду. «Наутилус» опалювався електричними приладами, які підтримували усередині приміщення сталу температуру, незалежно від температури зовнішньої. Крім того, щойно судно занурювалося під воду на декілька метрів нижче рівня моря, як ми потрапляли у прийнятні температурні умови.

Ще два місяці тому тут цілу добу тривав світловий день, так звані білі ночі. А тепер у свої права вступила полярна ніч, забираючи у дня по три-чотири години і готуючись на шість місяців накинути свою тінь на цю приполюсну зону.

П'ятнадцятого березня ми пройшли на широті Південних Шотландських і Південних Оркнейських островів. Капітан Немо розповів мені, що колись у цій водоймі водилося чимало тюленів, але англійські й американські китобої по-варварськи перебили дорослих самців і самок, і винищили тюленів у водах, в яких колись вирувало життя, а нині панує тиша.

Шістнадцятого березня приблизно о восьмій годині вечора «Наутилус», ідучи вздовж п'ятдесят п'ятого меридіану, перетнув Південне полярне коло. Льоди насувалися на нас зусібіч, поступово звужуючи небосхил. Але капітан Немо неухильно прямував на південь.

— І куди його несе? — питав я Конселя.

— Світ за очі, — відповідав той. — От тріснеться лобом, тоді й спиниться.

— Не знаю, чи й це його зупинить!

Правду кажучи, я говорив не те, що думав, бо ця небезпечна експедиція мені була дуже до вподоби. Величава краса полярних країв просто заворожувала мене. Льоди видавалися мені фантастичними фігурами, уява малювала витіюваті архітектурні ансамблі східних міст з мінаретами і мечетями. Проте мальовані уявою картини швидко змінювалися, одні розпадалися, а інші займали їхнє місце. Одну з них я пам'ятаю дуже добре, це місто розвалених споруд! Змінювалися також і барви моїх видінь: під косими променями сонця, що хилилося до заходу, все зодягалося у пурпур і золото, а то раптом сіра пелена туману застилала небокрай, і все зникало у сніговому заметі! Несподівано зусібіч починалося пекельне гуркотіння — це наштовхувалися одна на одну крижини, обвалювалися і розтріскувалися, і тоді декорації льодового театру змінювалися, як пейзаж у діорамі! Бувало, що під час обвалів, «Наутилус» перебував під водою. Тоді вода передавала шум, який зростав до жахливих розмірів. В результаті падіння льодових гір утворювалися небезпечні вири у найглибших товщах океану. «Наутилус» кидало з хвилі на хвилю, він пірнав носом, як вітрильне судно, яке не встигло повернутися до пристані до початку бурі.

Нерідко льоди обступали наше судно тісним кільцем, і здавалося, що виходу немає. Але капітан Немо інстинктивно знаходив рятівні тріщини. Йому вказували шлях тоненькі синюваті струмочки, які борознили льодові поля. І він ніколи не помилявся, вибираючи дорогу. Це було свідченням того, що капітан уже не раз плавав в арктичних морях!

І все ж 16 березня нас таки полонила крига. Це ще не була навіть смуга вічних льодів, а лише широкі льодові поля, зцементовані морозом. Ця перешкода також не зупинила капітана Немо, і він з усього розгону ринув у льодове поле. Сталевий корпус «Наутилуса» врізався у масу ламкого льоду, і той із тріском почав розколюватися на частини. Осколки льоду, зметнувшись уверх, градом падали довкола нас. «Наутилус» нагадував стародавній таран, запущений з неймовірною силою. Наше судно прокладало собі дорогу силою натиску. З розгону воно іноді вилітало на крижину і продавлювало її своєю вагою. А іноді, урізавшись під лід, розсікало його рухом бокової хитавиці, і ми йшли далі по широкій тріщині, що утворювалася у льодовому полі.

Якраз у ті дні на морі вирували шквали. Туман лягав такий густий, що з одного кінця палуби не було видно протилежного. Вітер різко змінював свій напрямок. Сніг, що випадав уночі, зодягав нашу палубу крижаним покривом, його доводилося збивати киркою. А коли температура повітря опускалася до п'яти градусів нижче нуля, «Наутилус» ззовні повністю покривався льодом. Вітрильне судно за таких умов не могло б маневрувати, бо усі блоки і талі неодмінно зледеніли б. Лише судно з електричним двигуном, яке обходиться без вітрил і кам'яного вугілля, могло пуститися у плавання під такими високими широтами.

Барометр стояв дуже низько. Компасу важко було вірити: його стрілка немов сказилася, металася і щомиті давала показання, що заперечували попередні, вона скакала тим швидше, що ближче ми наближалися до магнітного полюса, який не збігається з географічним полюсом Південної півкулі.

За Ганстеном, південний магнітний полюс знаходиться під 70° широти і 130° довготи, а от згідно зі спостереженнями Дюперре — під 135° довготи і 70°30′ широти. Ми змушені були проводити контрольні вимірювання, переносячи компаси у різні частини судна, і визначати середні показники. Але часто встановлювати пройдений шлях доводилося на основі показань лага, які не могли бути точними, тому що у звивистих тріщинах льодів судно увесь час змінювало курс.

Нарешті, 18 березня, після багатьох даремних спроб пробити собі дорогу, «Наутилус» був безнадійно затиснутий льодами. Цього разу нас оточували не просто тороси чи дрейфуючі льоди, навіть не льодяні поля, а нерушимий суцільний бар'єр льодяних гір.

— Крижаний моноліт, — сказав канадець з безнадією в голосі.

З однієї цієї фрази я зрозумів, що Нед Ленд, як і всі попередні мореплавці-полярники, вважає, що льодяну перешкоду подолати неможливо. Але я чомусь не сумнівався, що капітан Немо і з цієї халепи виплутається.

Десь опівдні виглянуло сонце і стало можливо визначити координати місцевості. З'ясувалося, що ми перебуваємо під 51°30′ довготи і 67°39′ південної широти. А це означало, що ми проникнули у глибину Антарктики!

Жодної