Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Наутилус» був змушений припинити свій самонадіяний ризикований хід по льодах.
— Пане професоре, — сказав мені того дня Нед Ленд, — якщо ваш капітан піде ще далі…
— Що буде тоді?
— Тоді він буде сміливцем і я визнаю, що він — улюбленець долі!
— Ви справді так вважаєте?
— Так! Ще нікому не вдавалося подолати суцільні льодові поля. Він могутній, ваш капітан! Але — хай йому грець! — він же не могутніший від самої природи! А там, де природа сказала «досить, це межа, яку нікому не дозволено переступати», навіть найсильніший мусить зупинитися.
— Все правильно, Неде! Та невже вам не хочеться дізнатися, що там, за цими льодами? Особисто у мене перешкода викликає лише одне бажання — подолати її!
— Пан професор має рацію, — підтримав мене Консель. — Перешкоди для того й існують, аби роздратовувати вчених, щоб ті перемагали їх. Та як на мене, краще б їх не було!
— Ет! — сказав канадець. — Усі й так знають, що за цими льодами.
— А я не знаю. Ну ж бо, скажіть, що? — запитав я.
— Лід, лише лід!
— Ви так у цьому впевнені, Неде? — заперечив я. — А я не впевнений, і хотів би переконатися.
— Послухайте мене, пане професоре, — відмовтеся краще від цієї затії! — сказав канадець. — Ми дійшли вже до суцільних льодів. Досить з нас! Далі ні кроку не зробите ані ви, ані ваш капітан. Я подбаю про те, щоб «Наутилус» повернув на північ, туди, де живуть люди!
Як не крути, а Нед Ленд мав рацію. Поки кораблі не будуть пристосовані до плавань в арктичних умовах, доведеться їм зупинятися біля межі суцільних льодів.
Це підтверджувала ситуація, в якій опинився «Наутилус»: незважаючи на всі відчайдушні спроби розколоти лід, він був змушений просто стояти. За законом моряків, якщо судно з якоїсь причини не може продовжувати свій шлях наміченим курсом, воно повертається назад. Але це правило могло діяти за звичайних умов. А ми нікуди не могли рухатися — ні вперед, ні назад! Ми були затиснуті льодами зусібіч! Я думав про те, що досить «Наутилусу» ще трохи постояти на місці, і він вмерзне у лід. Між іншим, так воно і сталося десь о другій годині дня: розводдя, в якому стояло наше судно, почало з неймовірною швидкістю затягуватися молодим льодом. Я мав визнати, що дії капітана Немо були вкрай необачними.
Я стояв на палубі і намагався визначити, чи існують у нас шанси не перетворитися на лід. Вони були мізерними. Капітан Немо нетривалий час спостерігав за процесом утворення льодової кірки довкола свого судна, а потім звернувся до мене:
— Ну, пане професоре, як ви оцінюєте наше становище?
— Ми затиснуті у льодяні окови, капітане.
— Що ви хочете цим сказати?!
— Лише те, що ми не можемо зрушити з місця, ні вперед, ні назад, ні у жоден бік. І становище наше я оцінюю як катастрофічне.
— Отже, пане Аронаксе, ви гадаєте, що в «Наутилуса» немає шансів вибратися з цього суцільного льоду?
— Це буде важко, а якщо дивитися правді у вічі, просто неможливо! Пізня пора року, тож сподіватися на…
— Ах, професоре! Ви ще досі нічого не зрозуміли. Ви мислите так само, як тоді, коли жили на землі, і боїтеся, як усі земляни. Люди самі собі вигадують перешкоди! А от я заявляю, що «Наутилус» не лише вибереться з льодяного затору, але й піде далі!
— Далі на південь?! — вигукнув я, дивлячись у вічі капітанові Немо.
— Так, до самого полюса.
— До полюса? — крикнув я, не впоравшись зі страхом і захопленням, які боролися в мені.
— Саме так, аж до Південного полюса, — без емоцій відповів капітан. — До тієї невідомої точки, де схрещуються усі меридіани земної кулі. Ви ж знаєте, що я роблю з «Наутилусом» усе, що забажаю. І він мене ніколи не підводить.
О, я це добре знав! Знав, яка відважна ця людина, знав, що для неї не існує меж! Але сподіватися подолати перешкоди, які перепинають шлях до Південного полюса, ще більш неприступного, ніж Північний полюс, до якого намарне намагалися дістатися найвідважніші мореплавці, — це вже занадто! Зважитися на таке безумство може тільки божевільний!
І я вирішив запитати капітана Немо, чи він, бува, вже не відкрив славнозвісний полюс, куди ще не ступала жодна людина.
— Ні, професоре, — відповів той. — Це відкриття ми зробимо разом. Те, що не вдається іншим, мені обов'язково має вдатися. Ще ніколи мій «Наутилус» не заходив так далеко у південні моря. Але, запевняю вас, він неодмінно піде далі.
— Дуже хотілось би вам вірити, капітане! — промовив я з легкою іронією. — І я вам вірю! Йдімо вперед! Для нас немає перешкод! Розколімо цей суцільний лід! Підірвімо його! А якщо він не піддасться, ми приробимо «Наутилусу» крила і пролетимо над льодяними торосами!
— Пролетимо над льодами, пане професоре? — перепитав капітан Немо. — Ні, це зробить хтось інший. Моя стихія — вода, а не повітря, тож «Наутилус» пробиратиметься до полюса не небом, а водою, ми підемо під льодами!
— Під льодами?
І тут я все зрозумів. Так, я зрозумів наміри капітана Немо. У цьому фантастичному проходженні нам мали допомогти чудесні можливості «Наутилуса»!
— Нарешті ми починаємо розуміти один одного, професоре, — сказав капітан Немо, усміхнувшись. — Але ви лише обдумуєте, чи це можливо, а я вам із стовідсотковою впевненістю кажу, що наша спроба обов'язково увінчається успіхом. Нам може завадити лише одне: якщо раптом виявиться, що біля полюса розташований материк, ми змушені будемо зупинитися. Але якщо полюс омивається океаном, ми дійдемо до нього!
— Ви таки маєте рацію! — вигукнув я, захоплюючись ідеєю капітана Немо. — Ми бачимо лише поверхню океану, скуту льодами, а глибинні води вільні. Це підтверджує чудесний закон, згідно з яким найбільшої щільності морська вода набуває при температурі, на градус вищій за температуру її замерзання. Здається, відношення надводної частини льоду до його підводної частини становить один до чотирьох? Я не помиляюся?
— Ну майже так, професоре! На кожен фут айсберга, що виступає над рівнем моря, припадає
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.
