Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

—Ми поснідали разом. Усе!

—Цілувались? —встрягла Аріель, взуваючись. Якщо скажу ні, точно не повірять, а якщо скажу так, будуть вимагати подробиць.

—Ну, як вам сказати. Це більше на поцілунок й не схоже. Просто легкий дотик до моїх губ. —а я прямо актриса, в роль так вжилась, що брешу й не червонію.

Моя совість вже добряче лупцювала мене зсередини, а я боляче закушувала щоку зсередини. Соромно обманювати їх, соромно після всього, що вони зробили заради мене.

Чому я повинна вірити Густаву? Ні, не так. Чому я НЕ повинна вірити Густаву? Ойй і що ж тепер робити?

—На вулиці холодно, плащ захопи. —мовила Ци, дбайливо передаючи мені чорний плащ.

—Дякую. —нічого не пояснюючи, я повішала плащ на гачок та дістала той же, що і в дівчат.

—Що? Чому ти...

—Не хочу ходити у цьому. Він від Густава.

Ванесса лише посміхнулась, а Аріель покрутила пальцем біля скроні.

—Тоді мені віддай. Ходитиму у ньому і всі від заздрощів впадуть. —русалка знову почала фарбувати губи блиском, а я вперше помітила, як останнім часом вона змінилась.

—Чому ти так фарбуєшся?

—А що? Хочу бути гарною.

—А раніше не хотіла, значить.

—Раніше приводу не було. —підморгуючи, сказала ельфійка та ледь не силою витурляла нас усіх з кімнати. —Запізнимось!

По коридору вже бігали дракониці, дехто навіть сварився. Господи, і ось “це” всі називають вихованими дівчатами?

—Родичів своїх впізнала? —ледь стримуючи посмішку, запитала Ванесса. Я рвучко підійняла брови та з подивилась на неї, доки дівчата заливались сміхом.

—А й справді. Ти тепер тихенька, а раніше... ще гірше поводилась. —зауважила Аріелла, погладжуючи своє волосся. Те, що вона ось так нариндюється, зовсім мені не подобається.

—Усе ще попереду. —чесно зізналась, розуміючи, що те, що відбувається навколо мене не дозволить й хвилини спокійно й манірно посидіти.

З-за повороту вилітає перелякана дракониця, одна з тих, кому я нещодавно шила сукню. Її обличчя перекосилось, а на голові наче кури неслись.

—Юна, що сталось? —одним кроком Ванесса перегородила дівчинці шлях, уважно розглядаючи.

—Біда, біда на наші голови! Його Високість в саду...

—Що? —я подалась вперед, уважно дивлячись на дівчину. Як це в саду? Він же не збирався.

—Нас усіх збирають там. Сталось дещо дуже погане. Дуже!

—Що знову? —втомлено гаркнула Ци, а я вперше помітила в ній не тільки лагідні риси.

—Відійдіть, мені треба всім сказати.

Нічого більше не пояснюючи, Юна побігла в глиб коридору, а в мене мороз по шкірі пройшовся.

—Що такого могло статись, що сам Густав тут? —пошепки поцікавилась, а вже через мить зірвалась з місця. Дівчата, не гаючи часу, кинулись за мною, і вже через якісь нікчемні хвилини ми стояли посеред саду, в якому зібрались усі наші наставниці.

Хелен, побачивши мене, широко посміхнулась та помахала рукою, але зустрівши похмурий погляд одного зі стражників, відразу опустила голову. Жінки стояли, немов в одну лінію, по правий бік від невеличкої альтанки. І я вперше відчула щиру радість від зустрічі з Хелен. Виявляється, я сумувала.

—Орисіє! —шикнула Ванесса, тягнучи мене за край плащу. Дівчата стали поруч з декількома драконицями в рядочок, навпроти наших наставниць.

Вже зовсім скоро з боку академії почувся і гул і нашому зору відкрилась дуже цікава картина. Від голочки виховані дракониці бігли щодуху, інколи штовхаючи одна одну. Ну й манери, справжні королеви! Таких і ворогу не побажаєш.

Коли дракониці почали входити у стрій, я помітила на їх обличчі тонни непрофесійного макіяжу. Господи, навіщо? Невже не розуміють, що яскрава червона помада з нерівним контуром лише відкидає женихів? З Густавом зустрітись збирались? Хрін вам, а не Густав.

Пирхнувши, я знову повернулась обличчям до академії, помічаючи Його Високість в золотистих обладунках та з войовничим виразом обличчя. І цей красень провів цілу ніч зі мною... За ним йшло шість воїнів в срібних обладунках та не менш поважною ходою.

Всі, мов по дзвіночку, присіли в елегантних поклонах, лише я, зам’явшись, крутила головою навколо.

Коли наші погляди з Густавом схрестились, він посміхнувся одним краєчком губ з-під опущеної голови. Я й помилуватись не встигла, як Ванесса смикнула мене за лікоть та змусила опустити голову сильним стуком по маківці. Я ледь не зашипіла від болю, але покірно опустилась у поклоні.

Коли мимо нас пройшли воїни Густава, усі поспішно підійнялись, але голови тримали опущеними. Що ж, якщо я вже вирішила не виділятись, то й голову теж не підніматиму. Гаразд, лише краєчком ока.

Я мигцем повернула голову та побачила Густава, що сидів у альтанці та щось говорив одному воїну, виглядаючи при цьому пекельно привабливо.

Зі мною він такий милий, лагідний, вразливий... а тут, одне слово криве і голову геть! Ну, може не зовсім так, але його загострені вилиці та чіпкий погляд лякали, й зовсім не залишали сліду від мого дбайливого дракона.