Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Трохи більше відомо про етнічний склад населення міста, основну частину якого складали греки, нащадки перших колоністів. Імена грецького походження, використання мілетського календаря, будівельна справа, ідеологічні уявлення жителів — все це вказує на те, що в цілому культура Тіри була в цей час еллінською.

Історія Тіри елліністичного часу, на відміну від попереднього, багатша на джерела. З другої половини IV ст. до н. е. Північно-Західне Причорномор'я стає ареною військових конфліктів між македонською армією, з одного боку, і скіфами, а пізніше гетами, з другого. У 30-ті роки IV ст. до н. е. війська Олександра Македонського дійшли під командуванням Зопіріона до Ольвії. Можливо, і в Подністров’ї велися бойові дії, про що можуть побічно свідчити руйнування, зафіксовані у Ніконії. У Тірі подібних руйнувань не виявлено, хоча в ході археологічних досліджень було з'ясовано, що саме у цей час мали місце занепад оборонних споруд і перебудови на території житлових кварталів[844]. Таким чином, у нас немає жодних доказів на користь можливості облоги Тіри Зопіріоном, але про якийсь рубіж у розвитку міста в 30-ті роки IV ст. до н. е. все ж таки можна говорити. Слід відзначити, що численні сільські поселення, які виникли у IV ст. у Нижньому Подністров'ї, також не зазнали якоїсь руйнації. Все це дає підстави вважати, що Тіра, принаймні у 30-ті роки IV ст. — середині III ст. до н. е., мала надійну сільськогосподарську базу і, отже, достатньо умов для економічного розквіту.

На початку III ст. до н. е. у Північно-Західному Причорномор'ї посилюється об’єднання гетів, які поступово витісняють скіфів і македонців. З цього часу гети стають тут провідною політичною силою. Вірогідно, що саме така тривожна ситуація спонукала мешканців Тіри відбудовувати оборонні споруди міста.

У своїй зовнішній політиці громадянська община Тіри, певно, прагнула зберегти дружні відносини з варварським оточенням і нейтралітет щодо воєнних конфліктів у цей час. Природно, Тіра більш тяжіла до античних полісів і в першій половині III ст. до н. е., можливо, увійшла до політичного об'єднання західнопонтійських міст, на чолі якого стала громадянська община Каллатіса. На користь цього свідчить декрет каллатійців на честь громадянина Тіри, який допомагав мешканцям Каллатіса, що у своїх громадських чи приватних справах приїздили до міста[845]. Однак дуже скоро ініціатива в цьому об'єднанні перейшла до Візантію, громада якого була незадоволена активною політикою Каллатіса і хотіла сама відігравати провідну роль на Західному Понті. Виходячи з напису, датованого серединою III ст. до н. е., знайденого в Тірі[846], в якому союзні Візантію міста ушановували громадянина Тіри, можна говорити про те, що Тіра стала на бік Візантію в період каллатійсько-візантійського протистояння. У цілому перша половина III ст. до н. е. в історії Тіри характеризується, певно, найвищим рівнем економічного розвитку та досить спокійною зовнішньою військово-політичною ситуацією.

З середини III ст. до н. е. воєнно-політична обстановка в регіоні знову ускладнюється, що насамперед пов'язано з проникненням сюди галатів, бастарнів, пізніх скіфів, а згодом і сарматів. Наприкінці III ст. до н. е. гинуть античні сільські поселення на правому березі Дністровського лиману[847] у зв'язку з просуванням сюди варварів. У цей час Тіра могла перебувати у певній залежності від згаданих варварських об'єднань. У другій половині II ст. до н. е. Тіра зазнала нападу з боку варварів, про що свідчать сліди пожеж і руйнувань житлових будівель та оборонних споруд, знахідки ядер і вістер у зруйнованих комплексах. Вірогідно, зруйнували місто бастарни, які уславилися своєю войовничістю і військовою активністю[848].

Після цієї навали місто так і не було повністю відбудовано[849]. Але зі входом до складу Понтійської держави Мітридата VI Євпатора (або з виникненням певної політичної залежності від неї) спостерігається тимчасова політична стабілізація. Враховуючи, що у державному устрої Тіри в цей час не простежується якихось суттєвих змін — вона здійснювала навіть власне карбування — Тіра, мабуть, була формально самостійним полісом[850]. Але про наявність все ж таки певних політичних взаємовідносин Тіри й Понту свідчать нумізматичні джерела[851]. У типології тірських мідних монет кінця II — перших десятиліть І ст. до н. е. простежується вплив понтійського карбування. Це монети Тіри з зображенням голови Аполлона (?) з лицьового боку і орла, що сидить на блискавці, із зворотного; голови юного Діоніса з лицьового боку і тірса або виноградної лози із зворотного; голови бородатого божества з клешнями рака на скронях з лицьового боку і риби або рога достатку — на звороті[852].

Після 72—71 рр. до н. е. Тіра, як і інші західнопонтійські міста, звільнилася від понтійської воєнно-політичної залежності[853]. До останнього випуску монет, що карбувалися у Тірі напередодні гетської навали, належать монети із зображенням Аполлона в лавровому вінку і орла на блискавці[854]. Ці монети типологічно дуже близькі мітридатівському монетному карбуванню і, за В. О. Анохіним, датуються 70—63 рр. до н. е.[855].

30-ті роки IV — перша половина III ст. до н. е. були, як вже відзначалося, часом економічного і культурного розквіту міста. Поява в цей час поселень на правобережжі Дністра та в Дністро-Дунайському межиріччі сприяла підйому сільськогосподарських галузей виробництва. Основою господарської діяльності тіритів було землеробство, скотарство, рибальство. В цей час починає також розвиватися виноградарство і виноробство. Збільшується значення Тіри як центру ремісничого виробництва й торгівлі. Значного розвитку досягло виробництво речей з кольорових металів, кістки, каменю, кераміки, а також будівельна справа[856].

Ці часи характеризуються подальшим розвитком економічних зв'язків, поширенням торговельних контактів як з античними центрами, так і з варварським оточенням. У Тірі з другої половини IV ст. починається власне монетне карбування, що свідчить про зростання саме з цього часу в економіці міста питомої ваги товарного виробництва й обміну. В Тіру надходить продукція з Гераклеї Понтійської, Фасоса, Родоса, Синопи, але кількість виробів ремісничих майстерень Аттики зменшується, натомість зростає відсоток малоазійського і південнопонтійського імпорту[857], що свідчить про переорієнтацію зовнішньоекономічних зв'язків і, зокрема, про зменшення впливу Афін. Привозилися в Тіру, хоч і в меншій кількості, вироби з північнопричорноморських центрів. Експортувалася головним чином продукція сільського господарства і