Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

Зима видалася ранньою і дуже морозною. Еммі бачив Наума рідше, ніж зазвичай, але зауважив, що той виглядає стурбованим. Усе його сімейство стало якимсь мовчазним та відлюдькуватим, вони почали пропускати церковні служби та різні вечірки, що проводилися в селі. У них не було жодних очевидних причин для такої замкненості чи то меланхолії, хоч усі вони час від часу скаржилися на все гірше здоров’я і постійну тривогу. Сам Наум вельми докладно пояснив природу цієї бентеги, розповівши, що його стривожили сліди на снігу. На перший погляд, то були звичайні собі сліди рудих вивірок, зайців та лисиць, як і кожної зими, але досвідчений фермер божився, що з ними щось не так — із тим, як саме вони були розташовані. Він не вдавався у деталі, але, здається, думав, що вони не зовсім відповідають його уявленням про нормальну анатомію вивірок, зайців та лисиць. Еммі без особливої цікавості слухав ці балачки, аж поки однієї ночі йому не довелося їхати санями повз будинок Наума, повертаючись від Кларка Корнера. На небі сяяв яскравий місяць, а через дорогу саме плигав заєць, і його стрибки були настільки довгі, що це не здалося нормальним ані Еммі, ані його коневі. Насправді, останній мало не вирвався, і його стримали лише міцно напнуті віжки. Відтоді Еммі значно більше довіряв оповідкам Наума і все дивувався, чому це Ґарднерові пси стали такі тихі та сумирні. Здавалося, у них просто не було настрою гавкати.

У лютому хлопчаки МакҐреґора з Медоу-Хілл полювали на лісових бабаків і неподалік від оселі Ґарднера підстрелили одну вельми цікаву особину. Пропорції його тіла дещо відрізнялися від нормальних, хоча й важко було докладно пояснити, чим саме, а на морді застиг вираз, якого ніхто й ніколи не бачив у бабака. Хлопці дуже перелякалися і одразу ж викинули потвору, тож селяни дізналися про неї лише з їхніх гротескних оповідок. Але всі вже помітили, що біля будинку Наума весь час харапудилися коні, і з цього зародилися перші сільські легенди, які швидко почали обростати подробицями.

Люди присягалися, що біля Наумового дому сніг танув швидше, ніж деінде, а на початку березня у крамниці Поттера, що в Кларкз-Корнер, перелякані люди довго обговорювали новину. Того ранку Стівен Райз проїздив повз садибу Ґарднерів і побачив пагони скунсової капусти[156], що випиналися з-під багна на узліссі потойбіч дороги. Ніхто й ніколи не бачив настільки великих паростків, а їхній дивний колір взагалі не надавався до опису. Виглядали вони жахливо, а кінь форкав і харапудився від смороду, який і самого Стівена вразив своєю неймовірною міцністю. Того ранку ще кілька людей вирушили до Ґарднера, щоб на власні очі побачити ті химерні паростки, і всі погодилися, що такі рослини нізащо не могли б вирости у нормальному місці. Також чимало згадували про минулорічний втрачений урожай, і тепер уже всі як один були переконані, що Наумова земля отруєна. Звісно ж, винуватцем був метеорит; а пам’ятаючи, яким дивним вважали той камінь науковці з університету, деякі фермери вирішили про це з ними поговорити.

І вони одного дня таки навідали Наума, але, не надто шануючи сільські побрехеньки та різний фольклор, скептично поставилися до оповідей селян. Так, рослини були, поза сумнівом, дивні, але вся скунсова капуста, зрештою, має не дуже типові форму та аромат, — зрештою, як і колір. Можливо, в ґрунт потрапив якийсь мінеральний елемент з каменя, тоді скоро він вимиється водами. Що ж до слідів і схарапуджених коней — то це, звісно ж, сільські байки, які не могли не виникнути після падіння аероліта[157]. Серйозним людям нічого було робити серед цих чуток, бо ж забобонні селяни ладні були повірити у все і переповідати що завгодно. Тож упродовж усіх дивних днів вчені зневажливо трималися осторонь. Тільки один із них, коли йому майже через півтора року під час слідства дали пил для аналізу, пригадав дивовижну барву скунсової капусти, яка справді дуже нагадувала ту незвичну ділянку спектру, що відображав фрагмент метеорита на спектроскопі, якою відливала тендітна глобула, що її знайшли всередині каменя з безодні. Під час розслідування зразки пилу спочатку перебували у тій самій незвичній ділянці спектру, але згодом втратили свої властивості.

Біля Наумового дому надто рано почали розпускатися дерева, які ночами зловісно хитали гіллям на вітрі. Другий син Наума, Тадей, хлопчина п’ятнадцяти років, божився, що навіть коли не було вітру, вони все одно хиталися, але це здавалося неймовірним навіть для пліток. Втім, у повітрі виразно витала якась тривога. У всього сімейства Ґарднерів з’явилася звичка мимоволі до чогось дослухатися, хоча й ніхто з них не міг достеменно пояснити, що саме вони намагаються почути. Так вони поводилися переважно в миті якогось потьмарення. І, на жаль, з кожним тижнем таких випадків лише більшало, аж поки всі почали подейкувати, що «з Наумовою родиною щось не так». Коли проріс перший ломикамінь, то він теж мав дивне забарвлення, не таке, як у скунсової капусти, але дуже схоже, і так само цей нікому не відомий колір навіть не було з чим порівняти. Наум повіз кілька квіток до Аркгема і показав їх редакторові місцевого видання «Ґазетт»[158], але цей діяч тільки й спромігся, що написати гумористичну статтю, в якій темні страхи селян поставали звичайним безглуздям. Дарма Наум розповів цьому байдужому міщанинові про зв’язок між ломикаменем і тим, як почали поводитися величезні жалібниці-переростки[159].

Квітень і взагалі приніс селянам якесь безумство, саме тоді люди почали уникати дороги повз будинок Наума, так що згодом вона геть спорожніла. Вся річ була в рослинах. Фруктові дерева як одне розквітли у дивних барвах, а крізь кам’янистий ґрунт у дворі та на прилеглому пасовиську проклюнулася дивовижна рослинність, яку лише досвідчений ботанік зміг би співвіднести з типовою для цього регіону флорою. З усього, що росло на цій землі, тільки трава і листя залишилися нормального кольору; всюди були тільки ці, наче сухотні пародії на рослин, забарвлені хворобливим, небаченим примарним кольором, якому немає місця серед відомих на землі відтінків. Від пагонів розбитого серця[160] наче віяло постійною загрозою, а перстач розростався все більше і більше, набуваючи тієї самої збоченої барви. Еммі та Ґарднери запримітили, що між більшістю цих відтінків існує якась страхітлива подібність, ба більше, всі вони нагадують колір крихкої глобули метеорита. Наум переорав і засіяв десятиакрове пасовище, проте землю навколо дому не чіпав. Він знав, що користі з неї вже не буде, і сподівався тільки, що літня рослинність витягне отруту з ґрунту. Тепер він був готовий практично до всього, він звикнувся з думкою, що біля нього постійно щось є — щось, що тільки й чекає, аби його помітили. Звісно, на ньому позначилося й те, що сусіди стали уникати його будинку, але набагато сильніше це далося взнаки його дружині. Щодня ходячи до школи, хлопці почувалися краще, але і їх лякали ці чутки. Найбільше потерпав чутливіший за інших дітей Тадей.

У травні з’явилися комахи, і все Наумове обійстя перетворилось на суще жахіття, сповнене цих дзизкучих і повзучих тварюк. Більшість