Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

потвор розміром і повадками навіть близько не нагадувала своїх нормальних родичів, а їх нічна поведінка просто заперечувала увесь попередній досвід вивчення комах. Ґарднери почали чатувати вночі — чатувати, вдивляючись у темряву, очікуючи якоїсь несподіванки… вони й самі не знали, на що чекають. Саме тоді всі переконалися, що Тадей казав правду про дерева. Пані Ґарднер також була побачила це з вікна, спостерігаючи за дебелим кленовим гіллям, що вимальовувалося на тлі осяяного місяцем неба. Гілки вочевидь хиталися, хоча вітру зовсім не було. Мабуть, річ була у соках. Усе, що навколо росло, було якимось химерним. А все ж честь зробити наступне відкриття належала не Наумовій родині. Постійні дива притупили їхнє сприйняття, і полохливий комівояжер із болтонського млина, що однієї ночі їхав собі тією дорогою, гадки не маючи про місцеві легенди, зауважив те, чого вони вже не помічали. По приїзді в Аркгем його розповідь коротеньким абзацом надрукували у «Ґазетт», і тільки після цього всі фермери, разом із Наумом, уперше це побачили. Ніч видалася темною, фари його кабріолета ледь світили, але в одному видолинку біля ферми — як усі зрозуміли зі статті, йшлося про Наумову ферму — було трохи світліше. Вся рослинність навколо світилася тьмяним, але рівним сяйвом: городина, трава, листя, квіти, а на мить йому взагалі здалося, що на задньому дворі біля стодоли заворушилася якась фосфоресцентна маса.

Доти здавалося, що пошесть не зачепила траву, тож корови спокійно собі паслися на лузі біля дому, але під кінець травня молоко теж почало псуватися. Наум перегнав корів на височини, і, здається, проблема вирішилася. Невдовзі після цього стали надто помітними зміни у траві та листі. Вся зелень сіріла і робилася навдивовижу крихкою. Тепер ту місцину навідував хіба лише Еммі, але і його візити траплялися все рідше. Коли школа закрилася на канікули, Ґарднери, фактично, виявилися відрізаними від світу, а нерідко навіть просили Еммі владнати у місті їхні справи. І фізичний і психічний стан родини стрімко погіршувався, тож ніхто особливо не здивувався, коли околицею почали ширитися чутки про божевілля пані Ґарднер.

Це трапилося в червні, десь через рік після падіння метеорита, бідолашна жінка почала кричати про щось у повітрі, щось, чого вона не спроможна описати. У своїх мареннях вона не вимовляла жодного іменника, самі лише займенники з дієсловами. Щось рухалось, мінилось, переливалось, і вуха вловлювали імпульси, що не були звуками. Щось забрали — її спустошили — в ній є щось, чого не мало б бути — комусь треба це прогнати — вночі немає спокою — стіни та вікна мінялися місцями. Наум не помістив її у психіатричну клініку штату, а дозволив їй вільно блукати будинком, поки вона не шкодила собі чи іншим. Він нічого не робив навіть тоді, коли відбулися зміни в її зовнішності. Але коли хлопці стали її боятися, а Тадей мало не втратив свідомості, коли вона почала корчити йому гримаси, Наум таки замкнув її на горищі. До липня вона перестала говорити і пересувалася лише навкарачки, а під кінець місяця Наумові здавалося, що вона трохи світиться у темряві, як це раніше сталося з рослинами.

Незадовго перед цим з обійстя повтікали всі коні. Їх щось розтривожило посеред ночі, і вони страшенно іржали та били копитами. Здавалося, ніщо не могло їх втихомирити, а коли Наум відчинив стайню, вони кинулися звідти, наче перелякані олені. Цілий тиждень знадобився, щоб розшукати всіх чотирьох коней, а коли їх знайшли, вони виявилися некерованими і від них вже не було жодної користі. Щось потьмарило розум тварин, тож з милосердя їх мусили пристрелити. Наум позичив в Еммі коня для сінокосу, але той уперто відмовлявся наближатися до стодоли. Він сахався, дибився, іржав, тож, зрештою, його довелося залишити на подвір’ї, поки чоловіки розвантажували важенний віз із сіном і скиртували його. А зелень усе сіріла і осипалася. Навіть квіти, які допіру розцвіли настільки дивними кольорами, тепер посіріли, а плоди тьмяніли, зсихалися і втрачали смак. Айстри і золотушник розпустилися сірим і спотвореним квітом, а троянди, цинії та рожі виглядали так потворно, що їх позрізав Зіна[161], найстарший Наумів хлопець. До того часу дивні роздуті комахи пощезли, навіть бджоли залишили вулики і полетіли в ліси.

До вересня вся зелень стала осипатися сірою пилюкою, а Наум почав боятися, що дерева загинуть, перш ніж отрута вимиється з ґрунту. На той час його дружина геть втратила глузд і постійно кричала голосом, від якого кров холонула в жилах, тож вони з хлопцями постійно перебували в стані нервової напруги. Тепер уже вони самі цуралися людей, а коли в школі знову почалися заняття, хлопці до неї не пішли. Але саме Еммі, один із тих небагатьох, хто їх усе ще навідував у ті часи, першим збагнув, що вода в криниці більше непридатна для пиття. Щось недобре було в її смаку, хоча вона не була ані затхлою, ані засолоною, тож Еммі й порадив другові хоча б тимчасово викопати ще одну криницю вище схилом, поки не очиститься ґрунт. Наум пропустив його застереження повз вуха, бо на той час уже встиг звикнути до всіх неприємних дивовиж. Один за одним минали порожні дні, а вони з хлопцями споживали отруєні харчі і так само звично пили ту воду і їли огидні, погано зготовані страви та механічно виконували свою тяжку монотонну роботу. Усіх їх охопила якась тупа байдужість, немов вони увесь час перебували за межами відомих площин реальності, наполовину занурені в інший світ, рухаючись до вже визначеного фатуму.

Зазирнувши до криниці, у вересні збожеволів Тадей. Він пішов з відром по воду, а повернувся вже без нього — він кричав і розмахував руками, іноді зриваючись на безглузде белькотіння чи шепіт про «ворухкі барви там унизу». Вже двоє з родини злягли, але Наум ще якось тримався. З тиждень він дозволяв хлопчині вештатися околицями, аж поки в того почали заплітатися ноги і він став травмуватися, після чого Наум і його замкнув у кімнаті на горищі, що була навпроти тієї, де утримувалась його матір. Було жахливо слухати, як вони кричать одне до одного через замкнені двері, особливо маленькому Мервіну, якому здавалося, що вони розмовляють якоюсь жахливою неземною мовою. У Мервіна розвинулася страшенно хвороблива уява, а тепер, коли батько замкнув брата, що був йому кращим товаришем в іграх, його енергія не знаходила виходу.

Приблизно тоді ж худобу опосів мор. Птиця швидко сіріла й гинула, а її м’ясо було сухим і смердючим. Свині ж росли неймовірно жирними, а тоді з ними раптом стали відбуватися гидотні зміни, яких ніхто не міг пояснити. Звісно ж, їхнє м’ясо ні на що не годилося, і в Наума почали опускатися руки. Жоден сільський ветеринар не наважився б зайти на їхнє обійстя, а фахівець із Аркгема нічим не зміг зарадити. Свині також сіріли, зсихалися і ще до смерті розпадалися на порохно, а їхні очі та рила помітно деформувалися. І годі було збагнути причину цього, бо ж худоба ніколи не їла заражених рослин. Тоді щось підкосило й корів. Деякі їхні частини, а іноді й цілі тіла незбагненно драгліли і зморщувалися, ніби зсідаючись, а раптова смерть тварини чи й просто розклад тіла стали звичним ділом. На пізніх