Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

У 1998 році працівники з бізнес-сфери Сполучених Штатів виконали робіт загалом на 194 млрд годин. За півтора десятиліття, в 2013 році, вартість товарів і послуг, вироблених американськими підприємствами, зросла з урахуванням інфляції майже на 3,5 трлн доларів, тобто приріст виробництва становив 42 %.

А загальний обсяг людської праці, витраченої на виробництво цих товарів і послуг… так і лишився на рівні 194 млрд годин. Шон Спрейґ, економіст з Бюро трудової статистики, який підготував цей звіт, зазначив: «Це свідчить, що зрештою протягом цих п’ятнадцяти років загалом не відбулося жодного зростання кількості робочих годин, попри те, що за цей самий період населення Сполучених Штатів збільшилося на 40 млн осіб та ще й попри той факт, що протягом цього періоду були створені тисячі нових підприємств» [1].

На відміну від першого звіту, що майже не був зауважений громадськістю, новини з другого звіту заполонили всю першу шпальту газети New York Times. «Національна кліматична експертиза» — грандіозний міжгалузевий проект, керований радою у складі шістдесяти членів, до якої увійшли представники нафтової промисловості, — заявила, що «зміна клімату, яку колись вважали проблемою віддаленого майбутнього, вже міцно укорінилася в нашому сьогоденні» [2]. У звіті зазначалося, що «літо стало довшим і спекотнішим, а розтягнуті періоди аномальної спеки тривають довше, аніж будь-коли за життя сучасних американців». Сполучені Штати вже стикнулися з різким збільшенням кількості злив, що часто призводять до повеней і значних збитків. У звіті також прогнозувалося підняття рівня моря на 0,4 метра до 2100 року і зазначалося, що «жителі деяких прибережних міст уже стають свідками того, що під час штормів і припливів їхні вулиці затоплюються водою дедалі частіше». Ринкова економіка почала пристосовуватися до реалій, пов’язаних зі зміною клімату: вартість страховки на випадок затоплення зростає, а у вразливих районах страхування не здійснюється взагалі.

Серед технооптимістів існує тенденція не зважати на тривоги, пов’язані зі зміною клімату та її впливом на довкілля. Технологію вони бачать лише в одному вимірі: це — абсолютно позитивна сила, експонентний прогрес якої майже беззаперечно врятує нас від будь-яких небезпек, що чигають попереду. Наявна в необмежених кількостях чиста енергія стане рушієм нашої економіки навіть раніше, ніж ми на це сподіваємося, а інновації в таких напрямах, як опріснення морської води та ефективніша переробка відходів, з’являться саме тоді, коли постане нагальна потреба в запобіганні будь-яким різко негативним наслідкам. Почасти такий оптимізм, безперечно, виправданий. Зокрема, в сфері сонячної енергетики нещодавно проявилася тенденція до впливу закону Мура — і вартість сонячної енергії почала швидко падати. Загальносвітова потужність фотоелектричних станцій зростає ледь чи не вдвічі що два з половиною роки [3]. Найвідчайдушніші оптимісти висловлюють припущення, що на початок 2030-х років всю свою енергію людство отримуватиме завдяки сонячним батареям [4]. Одначе тут і досі лишаються великі проблеми; одна з них полягає в тому, що в той час, як вартість самих сонячних панелей швидко знижується, вартість інших компонентів, приміром периферійного обладнання та монтажу, знижується не так швидко.

Більш реалістичний погляд підказує, що нам доведеться покладатися на комбінацію з інновацій і регуляторних законів, якщо ми хочемо успішно адаптуватися до кліматичних змін і пом’якшити їхні наслідки.

Історія майбутнього не стане історією звичайного змагання між технологією та впливом кліматичних змін на довкілля. Вона буде значно складнішою. Як ми вже пересвідчилися, розвиток інформаційних технологій має й негативні наслідки, і якщо вони призведуть до масштабного безробіття або поставлять під загрозу економічну безпеку значної частки населення, то небезпеки, спричинені зміною клімату, в політичному сенсі долатимуться ще важче.

Опитування, здійснене 2013 року дослідниками Єльського університету й Університету Джорджа Мейсона, виявило, що близько 63 % американців вірять у те, що зміна клімату дійсно відбувається, а трохи більше половини респондентів так чи інакше непокояться через потенційні наслідки цієї зміни [5]. Одначе новіше опитування, здійснене інститутом Ґеллапа, має дещо оптимістичніші результати [6]. У списку з п’ятнадцяти найголовніших тривог зміна клімату опинилася на чотирнадцятому місці. Перше місце цього списку очолила економіка, а для більшості пересічних людей слово «економіка» означає, безсумнівно, роботу, яку вони мають, і зарплату, яку вони з тієї роботи отримують.

Історія недвозначно свідчить, що коли робочі місця в дефіциті, то страх перед іще більшим безробіттям стає потужним інструментом в руках тих політиків і тих представників бізнесової спільноти, які виступають проти вжиття активних заходів у сфері екології. Так було, приміром, у тих штатах, де видобування вугілля історично було важливим джерелом робочих місць — попри той факт, що зайнятість в гірничодобувній галузі скоротилася не через закони про збереження довкілля, а через механізацію. Корпорації, які створюють іще меншу кількість робочих місць, аніж гірничодобувні компанії, раз по раз зіштовхують лобами штати й міста, при цьому прагнучи для себе зниження податків, регулярних державних субсидій і цілковитої свободи від регуляторного законодавства.

А за межами Сполучених Штатів та інших розвинених країн може скластися значно небезпечніша ситуація. Як ми вже переконалися, фабричні робочі місця зникають швидкими темпами у світовому масштабі. Можливо, трудозатратне виробництво як шлях до процвітання й добробуту почне зникати в багатьох країнах, що розвиваються, навіть іще до того, як ефективніші сільськогосподарські технології почнуть витісняти людей зі звичного їм сільського устрою життя. Багато з цих країн стикнуться зі значно серйознішими наслідками кліматичних змін, хоча і зараз вони зазнаю́ть значної екологічної деградації. За найгірших обставин поєднання масштабної економічної непевності, посухи й зростання цін на харчі зрештою може призвести до соціально-політичної нестабільності.

Найбільша небезпека криється в тому, що ми можемо зіткнутися зі справжньою катастрофою як наслідком збігу вкрай несприятливих обставин — з ситуацією, коли спричинене технологією безробіття та вплив кліматичної зміни на довкілля розгортатимуться загалом паралельно, підтримуючи і навіть підсилюючи одне одного. Якщо ж ми, навпаки, зможемо взяти під цілковитий контроль передову технологію й водночас чітко визначимо її потенційні наслідки для зайнятості та розподілу доходів, а також пристосуємося до цих наслідків, то в такому разі результат буде значно оптимістичніший. Пошуки правильного шляху крізь ці складні й заплутані чинники і побудова майбутнього, яке