Коли ж розцвітати коханню, якщо не навесні? Сніги ледь-ледь зійшли, а в оселі простої української родини з’явився несподіваний гість... Вродливий юнак одразу припав до душі обом сестрам, от тільки щасливе заміжжя судилося лиш одній. Така вона, доля: кому стрічки у волосся та з коханим у танок, а кому черниче вбрання та рана на серці.
Вірші про те, як війна розриває серце народу, нищить життя та майбутнє, але водночас пробуджує в людях жагу до миру, надію на перемогу й силу нескореного духу... P.S. Перша на моїй сторінці книга, у якій обкладинка повністю згенерована ШІ.
«Не моя провина. Ніколи.» — поетична мінізбірка про досвід, який не забувається. У цих семи віршах — історії жінок, що пройшли крізь насильство, мовчання, осуд і внутрішню руїну. Це не просто емоційні тексти — це крик, який проривається крізь сором, страх і провину, що нам не належить. Це спроба повернути тіло, голос і правду собі. Тут немає вигаданих чудовиськ —
«Втрачений сенс» — це етюд про щоденне життя, де щастя ховається між ранковою кавою, дитячим сміхом і затишком старих домів. Але одного дня цей світ стирається звуками пострілів. І тоді, в тиші після хаосу, ми вперше чуємо — що насправді втратили.
