Читати книгу - "Тихо шепче гілля тополине..., Шайна Даймонд"

В СЕРЕДИНІ КВІТНЯ...

І

В середині квітня
Ми станемо чужими,
Дарма, що ввійдеш ти
До моєї родини.
Станеш бо ти мужем
Сестрі моїй меншій,
Зв’яжеш з нею долю
Востаннє і вперше.
Душать мене сльози –
Вголос не ридаю,
Як сестрі в придане
Рушник вишиваю.
День і ніч ходжу я
Сповнена печалі,
А сестра від щастя,
Мов зіронька сяє.
Не тримаю зла я
На свою Оксанку,
І молюсь за неї
З вечора до ранку.
Під вікном зібрались
Подружки-дівиці,
Будуть мене звати
В гай на вечорниці.
Не піду я, милі,
З вами веселитись:
Піду до світлиці
Неньці прислужитись.
Добра моя ненько,
Не дивись так сумно
Чуєш бо серденьком,
Чом доні не любо.
Знаєш, рідна ненько,
Чим так мучу душу.
Змінити все хочу,
Та скоритись мушу.
Знаєш, як страждала,
Коли мовив батько,
Що наша Оксанка
Вийде за Івана.
За того Івана,
Що мені був милий
Син дядька Матвія –
Козак чорнобривий.
Така моя доля:
Це отчеє слово,
Хто йому не вірний – 
Горе тому, горе.
Люба моя ненько,
Прошу, не журися:
Стань перед ікони – 
Богу помолися.
За меншу – Оксанку,
Щоб була щаслива.
І за старшу – Лесю,
Щоб якось та й жила.
Батькові ні слова
Не кажи, благаю,
Не руш його спокій:
Хай мене не лає.
Не кляни Івана,
Як рідного милуй.
Май його за сина – 
Хлібом-медом силуй.
Він не відав, бідний,
Що батьки воліли
Щоб із ним Оксанка
На рушник ступила.
В середині квітня
Зіграєм весілля – 
Шепотіло в гаї
Тополине гілля.
*****