Читати книгу - "Тихо шепче гілля тополине..., Шайна Даймонд"

А Я ВІД НЕНЬКИ ЗАТАЇЛА...

А я від неньки затаїла,
Що вже давно тебе любила.
Тоді весна ще не настала,
А я уже про тебе знала.
Дядько Матвій – твій батько –
У нашім домі частий гість:
То прийде він по допомогу,
А то принесе якусь вість.
Одного разу він прийшов,
Тоді сніги іще лежали –
Не сам, а з сином.
Оксанки дома не було,
Вона у тітки гостювала
На другому селі й не знала,
Що прийшли сватати її.
І ми не знали – я і ти.
Дядька Матвія батько мій
Узяв під руку і повів за стіл,
Що ненька хутко так накрила:
Так метушилася й вгодила.
А ти на дворі залишився,
Мабуть, іще не знадобився.
В той день так сонечко світило,
На стрісі бились горобці
І на душі було так мило,
І не чекала я біди...
Аж доки ненька не сказала,
Щоб тебе в хату я позвала.
А за дубовим тим столом
Батьки, знай, довго говорили.
Ні, не кричали – гомоніли,
І, певно, щось таки рішили
Коли тебе веліли звать.
Мене послали за тобою,
І я пішла, щоб їм вгодить.
Я вийшла з хати і дивлюся:
Ти на колінах у снігу,
А кругом тебе цуценята,
Що мати в них була Кудлата – 
Стрибають, гавкають, скулять…
Ти з ними бавишся, їх пестиш
Голубиш, мов малих дітей,
Зовсім мене не помічаєш
І що дивлюся – ти не знаєш.
А я не знаю, що робити
Я так здивовано стою,
Маю покликати – боюся,
Чого, не відаю й сама.
Ой лишенько, так забарилась!
Ой, тільки б ненька не гнівилась!
Якось наважилась, сказала:
«Вас батько в хату зайти просить»
Завмерла й дихати забула,
Коли на мене глянув ти
Очима кольору барвінку,
Що ще не цвів цьої весни.
А ти зовсім не розгубився,
Всміхнувсь привітно, поклонився:
« Іваном звуть мене, ким будеш ти?»
«Олеся я. Вас батько просить зайти в хату»
Підвівся ти і ввічливо промовив:
«Не чемно змушувать господаря чекати»
Й до мене рушив, двійко ж цуценят
Побігли слідом за тобою.
Ти лиш сміявся голосно і чисто – 
Мені ж не сила погляд відвести,
Ти ж підійшов до мене близько
Й промовив: «Вуста – медові, 
Личко – маків цвіт»
Й зайшов до хати,
Мій змінивши світ!  
*****