Читати книгу - "Тихо шепче гілля тополине..., Шайна Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З-ЗА ХМАРИ МІСЯЦЬ ВИГЛЯДА...
З-за хмари місяць вигляда,
Так тихо й темно у світлиці.
Вже спить мала моя сестра,
Вже спить, голубонька, стомилась.
З самого рана, цілий день –
По хаті бігала, кружляла...
Співала радісних пісень, до батька й
Неньки приставала: «Який Іван?
Який з лиця? Чи буде він мене любити?»
Яке мале, дурне дитя… й щасливе.
Сестрі так любо в світі жити,
Квітчать голівоньку свою,
А я ж не знаю, куди дітись:
Ні мертва, ні жива сиджу.
Оксанка ж бігає й питає:
«Чи ти, Олесю, бачила Івана?»
«Один лиш раз, лиш того рана,
Як прийшли сватати тебе…»
Прошепотіла й одвернулась, бо збрехала!
Дівча ж і так не вгамувалось, –
Мене за руки узяла і
Дивиться так щиро в очі:
«Ну сестро, зіронько, скажи…
Скажи, який він? Чи вродливий?»
«Вродливий», – мовлю тихо,
А серце груди розриває.
В очі сестрі глядіть не сила,
Вона ж ніяк не замовкає:
«А високий? А дужий?»
«Високий… і дужий»
Вже на ногах стоять не сила
Руки тремтять і зблідли щоки.
«О, що за лиха й страшна година,
І лиховісна була днина…
Яка ж недобра тая сила,
Що швидко так мене скорила:
Тебе побачивши лиш раз –
Свою я долю загубила,
В очах тих… кольору барвінку…
Що не побачу, як цвіте!»
Задумалась я й зажурилась –
Над столом тихо нахилилась,
Оксанка бідна налякалась,
Підбігла й лагідно спиталась:
«Олесю, сестро, ти щось змарніла
Присядь – спочинь. Чи ти щось їла?»
«І їла я, і пила… та все одно:
Пропала кудись сила»
Мала забігала, заметушилась
Води принесла, ледь не молилась.
І нащо так її лякати
Та й правди, все одно, не розказати.
Насилу встала я, всміхнулась:
«Вже добре все, іди з подружками…
Гуляти, а я лишусь сама…
В хаті треба прибрати»
Трохи постояла і вибігла із хати –
Щаслива й безтурботна,
За що їй дорікати?
А я ж зосталася сама,
З кутка дивилась Божа Мати,
Я несміливо підійшла і на коліна стала.
З очей скотилася сльоза… одна і друга,
Заридала: «Прости, Пречиста, хіба я знала
Що сестру, а не мене… сватають за Івана?
Підкажи, святая, що мушу робити:
Як лишусь при батьку й неньці…
То як зможу жити?»
Отак, в журбі до ночі проходила
Вечерю подала, усім вгодила.
І розчесала довгі коси,
І помолилась перед сном…
Приснились сині-сині очі,
І повний місяць за вікном.
*****
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихо шепче гілля тополине..., Шайна Даймонд», після закриття браузера.