Варто було дівчині розплющити очі, як дещо змусило її затамувати подих. Перед нею, на ліжку, лежав гарний незнайомець. Спокійний. І, схоже, досі сплячий. Першою думкою було закричати. Другою — доторкнутися і перевірити, чи він живий. Третьою — ні те, ні інше, а просто лежати і спостерігати. Зрештою, вона просто вкусила себе за палець, щоб переконатися, що точно
Цей Радимир був холодним, стриманим і владним. Його жести, тон голосу — усе свідчило про те, що він звик до підкорення. У ньому було щось майже лякаюче, але водночас магнетичне. Хоч я і намагалася не визнавати цього, але відчувала, що поруч із ним важко залишатися байдужою. Він зачаровував мене з кожною хвилиною все більше і більше… Я милувалася ним... Але що він за
Голова гуділа. Думки розбігалися. Людство, можливо, вимре. Єдинороги заполонять планету. Але, чорт забирай, таргани переживуть усіх! Мимоволі Денис задумався: і чого тільки він не народився тарганом? Вони чи не єдині живі істоти, здатні вижити практично в будь-яких умовах. Без води, без їжі, навіть під радіацією. А він? Йому доводиться рахувати патрони, пильнувати
——— То ми тепер пара? Ми... одружені? ——— Так, ви — пара, — відповів Тамборо, підтримуючи старійшину. — Вітаю! Я відразу ж схопила Луку за руку і потягла його до виходу з міста. Він ледь встигав за мною, дивлячись на мене здивованими очима. Ми вийшли на велику підземну площу і попрямували до тунелю, що вів до поверхні. Це місто не мало окремої назви. Всі називали
Лука, маючи при собі лише магічний меч на ім'я Гезус, який володіє різким характером і власною історією, рятує від небезпеки загадкового хлопця. Принц Нестон, спадкоємець трону Ельґартії, втрачає спокій, зустрівши Луку. Боротьба Нестона між владою, яку він несе, і забороненим бажанням стає пасткою для них обох. І поки самовпевнений меч Гезус прагне коментувати кожен
А в того хлопця гарні риси обличчя! І шкіра світла, із різко окресленими вилицями. От тільки очі від чогось виглядали похмурими. Погляд наче дивився кудись крізь мене. Волосся неслухняно спадало йому на плечі. Постава була прямою, навіть викликаючою, ніби всі ми працюємо тут на нього. Тільки тіло худе, аж занадто… ——— Це — Нестон, — почав знайомити нас бригадир,
Думка про те, що вони їдуть до її батьків, стискала груди тривогою. Увесь минулий тиждень вони лише й говорили, що про цю поїздку. Бо Андрій наполягав: ——— Хочу познайомитися з твоїми батьками. Ми ж уже три місяці живемо разом. Я маю право знати, хто стане моїми майбутніми родичами. Але дівчина це все одно вважала поганою ідеєю. Навіть зараз, сидячи в машині, вона
На своє десятиріччя Вʼячеслав раптом дізнався, що є персонажем не дуже популярної гри «Outside our world». Що йому тепер робити із цією інформацією — змиритися чи повстати проти гравця, який буде брати контроль над його тілом з початком кожної ігрової сесії? І хто такий цей загадковий гравець? Що людей взагалі змушує грати в онлайн ігри?
На той час я вже й сама не знала чого я хочу? Що мені потрібно? А хіба мені ще щось потрібне від нього? Хіба нас ще щось пов'язує, окрім цього ненависного мені будинку? Я не знала. Занадто багато зайвого і так було вже сказано. В нас взагалі були хоч колись почуття? Так багато болю всередині. Так багато агресії. Сказано стільки зайвих слів! Стільки божевільних
