Це оповідання викладене тимчасово. Ви завжди можете знайти його у збірці "Короткі оповідання для тебе". Дякую, що читаєте. Привіт, Соню. Привіт, мам. — Що ти, доню, виспалась? — Напевно, — відповіла дівчина. — Бачиш, як ми тобі вдало підібрали ім'я. — Та да, мам, ви немов би відчували, що я та дівчинка, яка любить подрімати. — Ти не спізнишся на роботу? —

Зараз, друже, не простий час, багатьом людям не легко. Не потрібно падати духом, бо від цього краще не стане, лише нашкодиш собі. Та я розумію, Андрюхо, але всерівно якось не по собі. Ці події, що відбуваються щодня, — це просто жахіття. Напевно, пекло — це не там десь після смерті, воно зараз, коли ми живемо в наш час. Мішо, не знаю, можливо, то є так, але це все не

"Випити кави, хочу кави, з такою думкою йшла Олександра. Побачивши кав'ярню, вона так сильно зраділа, що зараз вип'є улюблений напій. Ввійшовши в заклад та відчувши цей незабутній аромат свіжозмелених зерен, Саша немов би поринала в інший світ, де всі її буденні справи просто зникали або відкладались на якийсь час. «Еспресо, будь ласка», — попросила дівчина у

Вони зустрілись у Львівському цирку, вона шукала своє місце, і це місце виявилось поряд з ним. Вона присіла, а він поглянув на неї, і вона також в цю мить поглянула на нього, і їхні погляди зустрілись. — Привіт, — сказав він. — Привіт, — відказала вона. — Ви також вирішили не надовго вийти із буденної рутини? — промовив хлопець. — Так, треба інколи, бо життя

В один день з ними трапилось страшне: вони повертались додому, скупившись на ринку, і на виїзді з міста в їхній автомобіль врізався на великій швидкості інший. І, на жаль, жінку не змогли врятувати — від отриманих травм вона загинула на місці, а чоловіка встигли вчасно доставити до реанімації та врятувати йому життя. З цього жахливого моменту вже пройшло декілька

— Як ти посмів прийти після всього, що натворив? — Це мій дім також! — Іди геть, кому кажу! — Не піду, мені тепер немає куди йти. — Ну тоді я піду! — Катю, облиш, не йди. Давай почнемо все заново. Я обіцяю, що більше такого не повториться. Я зрозумів, що окрім тебе мені нікого не треба. Я без тебе не зможу просто! — А ще вчора зміг. — Катю, вчора — це вже минуле.

Варя, виходь вже, поговоримо. — Нам немає про що розмовляти, Андрію. Не змушуй мене кричати, щоб вибачитись. — Та кричи, мені байдуже, — промовила Варя та закрила вікно балкону. Андрій навіть не збирався йти. Натомість він дістав балончик з червоною фарбою та почав малювати на асфальті велике серце, а потім дістав ще й гітару. — Варя! Варя! — загукав Андрій. Але вона

Вона жила у Львові та ходила в кіно. Їй подобалося ходити вулицями та розглядати архітектуру цього красивого міста. Вона пила смачну каву, насолоджувалася її смаком і мріяла про те, щоб назавжди залишитися у цьому місті. Доля їй дарувала таку можливість. В її житті відбулися кардинальні зміни: у неї з'явилися нові знайомі, хороші люди, які мали спільні погляди та

— Що сталося, Христю? — Відчепись, Аню, не можу. — Ти моя подруга, яка завжди мене підтримувала у важких ситуаціях. Як я тебе залишу в такому стані? — Ну добре, розкажу. Та сьогодні Володя кинув мене. Сказав, що я зовсім його не задовольняю в плані інтиму, і йому вже набридло зі мною бути. Він просто не хоче мене бачити. — Христю, і ти через це плачеш? — А що мені

Вона співала пісні, які писала сама ще з 15 років, багато читала різної літератури та навіть намагалась писати власні вірші, один з яких їй дуже сподобався: Настав новий день для мене знову, І я проснулась і подякувала Богу. Дякую, Боже, за те, що прокидаюсь і живу, За все те, що маю і люблю. За ранкове сонечко і вечірню зорю, За людей, яких Ти мені посилаєш в