Травень. Місяць, що дарує нам багато сподівань на майбутнє літо. Нарешті сонечко вже не тільки світить та гріє, але й починає припікає. В повітрі витає приємний аромат квітів, щойно скошеної травички і навіть печених на вогні страв. Хтось, відчувши цей аромат, і сам думає чим швидше вирватись на природу з тенет бетонного міста на зустріч природі. Так, коли все

Ох, відкинути б так тридцятку літ назад! Та повернутись на цю ж вулицю! Засніжену вулицю, обперезаною крутими кучугурами, пройтись по глибокому снігу, відчуваючи, як під ногами потріскує мороз… Щоки розчервонілись, до теплої хати поспішаєш! Піднімаєш голову догори, а там згустки диму, що тягнуться із кожного димаря людських осель. І проходячи повз будинки, викрикуєш:

І ось на небі спалахнула блискавка, за нею пронеслось гуркотіння. Ще мить – і холодні краплі дощу поринули з неба. Ніка вирішила, що потрібно негайно повертатись до міста. Дощ посилювався. Дівчина піднялась з каменю і рушила в бік, де блиснуло світло. Тільки вона звернула не в бік міста, а – у протилежний. Але цього вона не помітила. Дощ лив немов з відра. Дівчина