— Що це, Ксеніє? Назар завжди мене так називає. Ненависним ім’ям Ксенія, хоч я — Оксана. І знає, що мені це не подобається. Навмисне робить боляче. Але зараз я цьому навіть рада. — Заява на розлучення, — дивлюся йому просто у вічі. Так, ось так. З викликом. Хоча всередині все тремтить від страху. Усе стискається в жаху. Його очі звужуються. — Ти розумієш, що робиш? —

- У мене є для вас пропозиція, - каже бос, схрещуючи руки на грудях. - Я можу від неї відмовитися? - густо червонію, розуміючи, про що він. - Боюся, що ні, - в його зелених очах спалахує ледь помітний вогник. Я розумію, що нікуди мені не подітися від нього. Він всюди знайде мене, як би далеко я не втекла. Адже сама прийшла, сама погодилася... Як же мені вибратися з

Нахабний погляд ковзає по мені. Ось уже хвилин п’ятнадцять один із нових стажистів безцеремонно розглядає мене. Оцінювально та пильно. Вдаю, що не помічаю. Хоча не помітити власника цього погляду непросто. Хлопець високий, атлетично складений. Суворий костюм підкреслює ширину його плечей, тканина на біцепсах натягнулася. Відразу видно, що він любить спорт. Переводжу

- У мене є для вас пропозиція, - каже бос, схрещуючи руки на грудях. - Я можу від неї відмовитися? - густо червонію, розуміючи, про що він. - Боюся, що ні, - в його зелених очах спалахує ледь помітний вогник. Я розумію, що нікуди мені не подітися від нього. Він всюди знайде мене, як би далеко я не втекла. Адже сама прийшла, сама погодилася... Як же мені вибратися з