«У кафе книгарні «Барнс енд Нобл» я часто розмовляв про Мамеса Башевіса Зінгера. Він зізнався, що прототипом героїні у своєму знаменитому романі «Шоша» (за цей роман Зінгер отримав Нобелівську премію), була моя мама. Він говорив, що такі обмежені, дурні жінки – найцінніше, що є в єврейському народі: «Доки такі жінки народжуються і поки вони з нами, доти єврейський

Студент, під час проходження медичної практики у шпиталі Нью-Йорка, закохується у свою супервайзерку. Він – російський, вона – американська єврейка, старша за нього на одинадцять років, з двома дітьми. Здавалося б, жодні серйозні стосунки між ними неможливі. Але… кохання робить неможливе можливим.

Герой повісті — Натан, письменник середньої руки, єврей з Литви, якийдавно живе у Нью-Йорку, їде до Ізраїлю, де в будинку престарілихзалишилась його дев’яносторічна бабуся. Зустріч рідних людей — бабусі таонука, які ніколи не любили одне одного, відбувається в суворий періодарабського терору.Це нагадування про те, що любов здатна здолати будь-які перешкоди внашому

«Гурій любив левів. Дитиною він не грався з іншими м’якими іграшками – ні з ведмедиками, ні із зайченятами. Не просив батьків купити йому якусь живу тваринку – ні собаку, ні хом’яка. Тільки лева». Так починається ця повість, герой якої – Гурій, грек з Одеси, талановитий художник. Життя Гурія було наповнене великими пригодами, спокусами та стражданням. Основний мотив