Ця сімейна сага – про дві звичайні українські родини. Але час, у якому їм судилося жити, незвичайний: Україна ХХ століття, воєнне лихоліття. На долі цих людей припало багато випробувань: окупація, втрата домівок, розпорошення родини, концентраційні табори, остарбайтерство й еміграція… Герої намагаються зрозуміти – чи можлива свобода в заґратованому світі, та й де

З повагою та острахом притишуючи голос, розповідали дорослі про верболозове коло Елу – такий був перший спогад малої Ганни-Софії. Дивний хлопець, що вмів розмовляти зі звірями та викликати зливу, сплів його для односельців, щоб провіщати майбутнє. Колись коло хитнулося вчергове: вперше – для неї, востаннє – для її матусі. Давно немає вже того хлопчини, а невидиме

«Флорентійська чарівниця» (2008 р.) — новий роман Салмана Рушді, двічі лауреата Букерівської премії, автора скандально відомого твору «Сатанинські вірші», здобув блискавичну популярність у світі. Письменник змальовує карколомні життєві шляхи своїх героїв — жінки і чоловіка доби Відродження у дещо феєричній, казково-пригодницькій формі, їхнє палке кохання на тлі

Авдієві ніколи не забути своєї коханої Соломійки. Колись він не встиг урятувати її. Тепер чоловік живе як відлюдник, неподалік тієї самої криниці, що забрала Соломійчине життя… Та цього разу він рятує незнайомку, приречену на смерть у ній. Врятована – донька художника, який загадково загинув у своїй майстерні. Дівчина випадково відшукала батькові картини в будинку

Колись давно Борис звабив скромну сільську дівчину Стефу і відмовився від свого сина Мартина. Стефа та її малюк були приречені на голод і злидні. Тяжкі часи спіткали й самого Бориса – під час війни він опинився на чужині, в Німеччині. Там він зустрів землячку Ганну, яка до безтями закохалася в нього. Але доля розвела їх: Борис згодом повернувся до рідного села, став

Повість «Дорогі ви, наші цьоцю» – це картина із життя львівських міщан. У ній висвітлені перші роки незалежності України і ностальгія за зниклим світом юності головних героїв.

Скільки б не писали – та кожна жіноча доля неповторна. Хтось, як та Марійка, покірно терпить знущання чоловіка, бо так само терпіла мама. Надежда не мириться із роллю жертви – і виростає над собою. Параска доводить, що не ім’я красить людину, а навпаки. Христі довелося пережити найстрашнішу зраду, але вона знайшла в собі сили відродитися і стати щасливою… Історії,

Зустрічаючись з друзями, згадуючи минуле, як правило, питаємо і друзів і себе: – А чи справді то було? – А чи справді ті події траплялись саме з нами? – Наче зовсім нещодавно… а й справді, коли ж то було? – Та вже років 30… 40… 50… минуло… – Та бути ж такого не може! Це ж було, наче, вчора! – Ну, не вчора, навіть не позавчора, але ж було! І було саме з нами…

Не можна двічі увійти в одну і ту саму річку. Ніхто вже не зможе побачити і відчути те, що побачив і відчув автор. Володимир Кривенко хоче поділитися не лише фактами, а й відчуттями.Пропонуємо вашій увазі кілька нарисів про дворічне відрядження письменника до Монголії (1983—1985 рр.). Звісно ріка часу змінює не лише береги, але й навколишній ландшафт. Нині там, як і

1918 рік. Павло Вітко, офіцер армії УНР, мав тільки дві любові у своєму житті: до України й до дружини Ганни. Та тепер дружина далеко, а мрія про незалежність України ще далі. Неймовірними зусиллями Павлові та його бойовому товаришеві вдається вирватися з оточення більшовиків. А тим часом «червоні» встановлюють свої порядки в Києві. Усіх незгодних кидають за ґрати.