Андрій Химко (справжнє прізвище письменника Хименко) — постать особлива, цільна і багатогранна у своїй яскравій обдарованості, високій інтелігентності й ерудованості. Це була людина, сповнена творчої енергії, з пристрасним серцем патріота рідної землі, закохана в історію і культуру багатостраждальної України. Складний і тяжкий життєвий шлях пройшов Андрій Іванович.

Події, що про них розповідає Василь Махно у дебютній збірці короткої прози відбуваються за різних часів і на різних континентах, проте хай у чиї вуста вкладено історію - чоловіка за п’ятдесят, літньої вдови чи малого хлопчиська, - їм віриш. Адже оповідання позбавлені будь-яких авторських узагальнень, висновків чи напучувань. Це безсторонні розповіді про долі цілком

Придивляючись до деталей, автор раз у раз відкриває органічну цілісність світу, частиною якого є людина. Стиль письма Василя Карп’юка близиться до розмовної простоти, не втрачаючи виразності особистого голосу, а плин його мови, як це часто буває в розмові, легко переходить від побутових справ до питань метафізичних. Для всіх, хто любить зупинятись і неквапом рушати

Тасіта Степ — піддослідна. Бо ким ще може почуватися в цьому світі загнана в глухий кут творча натура? Маленьке піддослідне мишеня, що лише якимось дивом тримається за життя, адже й у смерті не бачить сенсу. Наче за іронією долі, колишня художниця стає до роботи у фірмі з працевлаштування: скільки ж їх навколо — талановитих, але бездіяльних та нерішучих? І що вона

«Червоні Хащі» — книжка про те, як віднайти загублений або забутий чи вичерпаний роками сенс життя. Це історія мешканців будинку для людей похилого віку, який стоїть посеред лісу біля Черкас. Богдан Васильович Ковтун, колишній шкільний вчитель, приїжджає туди доживати віку. І раптом починає проживати нове, не зовсім зрозуміле йому життя. Там він зустрічає Йосипа

«Завіт Марії» — провокативна книга, що справляє незгладиме враження. Літня мати Ісуса, що самотньо живе після розпинання сина, намагається розібратися в подіях, які лягли в основу Нового Завіту. Марія не бажає мати нічого спільного з авторами Євангелій, хоча ті всіляко оберігають її, надали їй притулок і їжу. Вона не згодна з тим, що її син — Син Божий і що його

Є люди, після зустрічі з якими треба вимити руки з милом. І, як назло, — саме вони стають першими досвідами. Але завжди можна сказати собі і їм: «Пасажири, поїзд далі не їде. Звільніть вагони». Ненаситне Я юних героїв повісті хаотично рветься пізнати себе в собі й себе в іншому, бо вже так хочеться щастя. І в певний момент до них приходить усвідомлення, що кожен

Ми, українці, не в тім'я биті. Ось, наприклад, один хлопець довго вештався світами, навчився усіляких див, а потім осів у Англії та взявся учити тамтешнє жіноцтво латиноамериканських танців. Та так добре, що до нього потяглися молоді бразилійки, аргентинки… Одне слово, талановитий був хлоп. Латинські танці передбачають мінімум одягу, легкі рухи, легку музику, легкий

Літературна біографія Юзефіни Шелінської (1905–1991), нареченої Бруно Шульца (1892–1942) — польського письменника й художника, завдяки якому Дрогобич став важливим пунктом на світовій мистецько-літературній мапі. Кохання цих двох людей тривало лише чотири роки, та на всю решту життя залишалося з Юзефіною, або Юною, як тільки він називав її. Вихрещена єврейка, яка

Ярина мріяла про весілля з молодим козаком Данилом Лозицьким. Та закоханих розділила доля: Ярина потрапила до татарського улусу, ставши невільницею. Мурза Аяз-бей, давній ворог Данила, закохується в цю горду русинку і ладен на все заради неї. Ярина теж має почуття до Аяз-бея… На жаль, Ярину продають до Бахчисарайського гарему. Довкола дивовижної рабині, яку нарікають