Його губи — м’які та теплі. Рухи — впевнені й обережні. І найголовніше, цей чоловік згоден виконувати всі мої брудні фантазії. Є тільки одна умова: зустрічатися, коли сонце заходить за обрій. Тоді ніч приховує наші бажання, наші тіла. Тоді ми позбуваємося страху. Лиш би не втратити голову в цьому урагані емоцій. Лиш би не закохатися.

Я — таємна зброя свого батька-короля. Його маріонетка без особистого життя. Задля нього я краду й убиваю. Задля нього існую. Та всьому настає кінець. Тепер доля королівства в руках зрадників, а я вільна від батькового контролю. Однак влада — річ нестабільна. Сьогодні ти сидиш на троні, а вже за мить поринаєш у вічний сон. Рано чи пізно всі отримують по заслугах. І я

Подейкують, якщо віднайти кістку володаря потойбіччя та промовити його справжнє ім’я, він виконає одне твоє бажання. Гріх таким не скористатися. Та у випадку Орісси бажання стає прокляттям, котре зруйнувати може тільки смерть. Дві сестри. Одна прагне помсти, інша — спокути. Одна невільниця ненависті, інша — Темряви. Хто з них справжня лиходійка, а хто зранена душа?

Після пожежі на виробництві артефактів життя Мери кардинально змінилося. Саме там вона зробила свій останній подих і там востаннє дивилася на світ як жертва, що шукає помсти, але ніяк її не знаходить. Там серце Мери зупинилося. І щоб підтримувати в собі життя, вона змушена піти на відчайдушний крок, відправившись на землі Бастелю та влаштувавшись наглядачкою у

Відколи у Веренорії оселився ще один маг, Мірабеллі немає спокою. Клятий відьмак переманює до себе її постійних клієнтів, від чого молода відьма заледве зводить кінці з кінцями. В один момент життя Мірабелли руйнується вщент, коли по допомогу до неї звертається дивна дівчина. Рішення продати їй отруту призводить до негативних наслідків. Від власних зіллів свідомість

Подружжя магів зі столиці прибуває до Вінгара, аби знайти вбивцю нічим непримітного Митка Кельна. Батько жертви звинувачує в усьому демонів із безодні, однак виявляється, що справа Митка пов’язана з убивством, яке сталося п’ятнадцять років тому.

Мене звуть Саманта, і в моїх венах тече кров перевертнів-драконів. А мій вітчим їх люто ненавидить. Точніше, ненавидів до того часу, поки не дізнався, скільки на чорному ринку платили за луску та кров дракона. Потрапивши в Академію, де він усім заправляє, у мене майже немає шансів, аби контролювати свою іншу сутність і не дозволити йому використати моє тіло для

«Мій дім — моя фортеця», — скільки разів я чула цю дурню. Моя рідна домівка була наповнена злом. Воно поселилось у стінах, сиділо за нашим столом, пошепки повторювало, що я тут назавжди. Не виберусь... Утім, я змогла втекти й спробувати на смак справжнє життя без страху та болю. Однак зло не відпускає. Воно знайшло мене навіть в академії, за темними стінами якої