Читати книгу - "Мірра та опале листя, Адам Блейк"

Він мчав на своєму байку вузькими вуличками, лавіруючи між несподівано виникаючими перешкодами.

— Чарлі, зупинись! Будь ласка, тихіше! — благала Мірра, притискаючи до грудей Даніеля так міцно, ніби це могло захистити їх від небезпеки.

Швидкість була настільки запаморочливою, що реальність почала зливатися з астральним світом, а перед її очима мерехтіли іскри, і їй доводилося заплющувати очі. Страх охоплював усе сильніше: що небезпечніше — перепони на шляху чи шалений темп, який задавав Чарлі? Але він лише сильніше крутив ручку газу, витискаючи максимум зі свого ревучого байку.

Мірра була скромною і ніжною, але її вогненно-руде волосся натякало на палаючу всередині іскру. Ризик лякав її, але іноді був необхідний — немов пряна спеція, що додає смаку життю. На відміну від Чарлі, який любив «приправляти» все гостро і щедро. Але саме ця різниця між ними і створювала магію їхнього союзу. Мірра врівноважувала бурхливий вогонь Чарлі, в той час як він надихав її виходити за рамки звичного.

Вона мріяла наповнювати свій внутрішній світ, як ставок, новими емоціями й переживаннями. І реалізувати це можна було в астральному світі, в якому можна було створювати все, все на що вистачить сил і уяви. Так у своєму астральному світі, Мірра сидить на кам'яному троні біля кромки ставка, що слугує їй опорою і відображає її спокій. У руках — кубок, наповнений водою, привезеною з нової пригоди разом із Чарлі. Мірра повільно нахиляє його, спостерігаючи, як тонкий струмінь оновлює воду в ставку, створюючи кола, що розходяться все далі. Ці кола нагадували їй, як одна маленька подія може впливати на весь її світ. Плавність і неспішність були її постійними супутниками, її вірними друзями.

У матеріальному світі вона жила з Чарлі в невеликому затишному будиночку біля річки, вкритому під розлогими гілками величезного дерева. Здавалося, що це дерево оберігає їх, немов щитом, захищаючи від зовнішнього світу. Однак, незважаючи на безпеку, всередині вона нерідко відчувала якусь дивну хиткість. Наче її життя зависло в повітрі, немов підвішене на тонкій нитці. Їй здавалося, що вона лише кінчиками пальців торкалася краси цього світу, тоді як серце прагнуло повного занурення — відчути цей світ усією шкірою, диханням, кожним своїм рухом. Так, іноді вони подорожували з Чарлі разом, але разом і з тим, вона відчувала самотність.

Мірра часто проводила час на березі річки. Вона сиділа, спостерігаючи за тим, як вода неспішно забирає опале листя, немов переносячи його в місця, де вона ніколи не була. «А що, якщо я, немов цей лист, опинюся віднесеною течією в незвідану далечінь? Що на мене там чекає?» — задумливо запитувала себе Мірра.

Ось в один із таких осінніх днів, коли золоте листя встеляло землю немов килим, Мірра і Чарлі вирішили переглянути старі записи і фотографії. У скриньці, вкритій тонким шаром пилу, вони знайшли сувої з обіцянками, які колись давно дали один одному. Серед пожовклих сторінок була одна, забута, але найпотаємніша: «Посадити Астральне дерево, щоб зв'язати наші душі і дати початок новому життю.» Це магічне дерево існує водночас у двох світах. Його коріння йде глибоко в ґрунт фізичного світу, живлячи землю і все живе навколо, а гілки тягнуться в астральний світ, пов'язуючи душі тих, хто посадив його. Воно продовжує рід, наділяє силою і зміцнює союз двох сердець. Кажуть, що все, що створюється і зберігається в астральному світі, стає джерелом енергії для реальності.

Мірра і Чарлі вирішили виконати цю обіцянку. Дочекавшись, коли планети стануть у певне положення, почалася підготовка до ритуалу. Вони розклали навколо будинку захисні символи, використовуючи трави, зібрані Міррою, і руни, вирізані Чарлі. Опівночі, коли зірки були особливо яскравими, вони вийшли до великого дерева біля річки. Мірра тримала в руках золотий кубок, наповнений водою, а Чарлі ніс насіння, оповите мерехтливим світлом. Під деревом вони запалили свічки, кожна з яких символізувала етап їхнього шляху: зустріч, любов, випробування і єдність.

Коли все було готово, Мірра повільно вилила воду з кубка в невелику ямку біля коріння дерева, шепочучи слова, що передавалися в її родині з покоління в покоління. Чарлі обережно поклав насіння у воду і прикрив його землею, одночасно вимовляючи давню клятву незнайомою мовою, ніби голос самого дерева нашіптував йому ці слова. Щойно останні звуки їхніх голосів затихли, від дерева потягнулося золотисте світло, обвивши їхні постаті, немов найтонша павутина. На мить їм здалося, що вони стали частиною цього світла, розчинившись у ньому. Із глибини астрального світу пролунав мелодійний звук, схожий на дзвоники. Це був знак: дерево прийняло їхній дар. А разом із ним прийшла нова душа, світла й чиста. Так, провівши ритуал заклику нового життя, Мірра і Чарлі отримали Даніеля — душу, яка стала частиною їхньої сім'ї, їхнього союзу і їхньої історії.

Незважаючи на те, що Даніель був ще маленьким, Мірра і Чарлі не припиняли свої подорожі, тільки тепер вони вирушали в дорогу втрьох. Мірра й не помітила, як її астральний ставок преобразився і водночас втратив спокій. Адже діти, віком до трьох років, ще не можуть усвідомлено керувати тілом одночасно у двох світах. Тож Даніель любив плескатися у ставку матері, і навіть виявив у ньому рибок, яких відчайдушно намагався зловити. Колись тихий і дзеркально-гладкий, він тепер оживав із кожним сміхом і рухом їхнього малюка. Її ставок, який вона завжди вважала спокійним сховищем своїх емоцій, виявився куди глибшим і багатшим, ніж вона могла собі уявити. Це був цілий мікро-всесвіт, повний прихованих мешканців, таємничих рослин і блискучих піщинок на дні. Усе це стало помітно тільки завдяки неспокійній енергії її сина.