Читати книгу - "Мірра та опале листя, Адам Блейк"

Але разом із цією новизною прийшли і труднощі. Через постійні хвилі і приплив води, кам'яний трон, що служив їй опорою, почав поступово йти під воду, поки зовсім не зник. З одного боку, вона була вражена тим, скільки життя й енергії приніс із собою Даніель, скільки нових граней її внутрішнього світу він відкрив. З іншого боку, втрата трону залишала її без звичної стабільності, змушуючи шукати нові способи знайти рівновагу. Вона зрозуміла, що її внутрішній світ змінюється, як і її життя.

Астральний світ Чарлі теж переживав зміни. Його неприборкана енергія, немов пожежа, проривалася назовні, знаходячи відображення в найнесподіваніших і часом хаотичних вчинках. Вона кипіла всередині нього, і з кожним днем все складніше було утримувати її під контролем. Одного разу, під час їхньої подорожі жвавими вулицями незнайомого міста, Чарлі, ведений імпульсом, запропонував покататися на байку. Мірра відчула тривогу, але погодилася, сподіваючись, що коротка поїздка принесе радість. Однак, щойно завівся двигун, його накрила незрозуміла жага швидкості.

— Чарлі, зупинись! Будь ласка, тихіше! — благала Мірра...

Чарлі ніби не чув її. Його очі горіли пристрастю, руки міцніше стискали кермо, і він сильніше крутив ручку газу. Байк ревів, як дикий звір, зриваючись уперед. Він мчав вузькими вуличками міста, залишаючи за собою тільки вихор вітру і розпечені іскри. Мірра, притискаючи Даніеля до грудей, заплющила очі. Вона відчувала, як навколишній світ втрачає форму, перетворюючись на хаотичний вир звуків, світла і руху. Енергія, що переповнювала астральний світ Чарлі, не просто виривалася назовні — вона вирувала, розхлюпуючись усюди. Ця некерована сила немов виходила за межі кордонів реальності, впливаючи не тільки на нього, а й на їхній спільний світ. І раптом усе обірвалося.

У той момент, коли мотоцикл ніби врізався в невидиму стіну, він різко зупинився, а разом із ним зупинився і весь світ. Вулиці, сповнені звуків і руху, занурилися в зловісну тишу. Фарби зникли, будинки, люди, дерева — все стало бляклим, немов вицвіло під яскравим світлом. Вітер завмер, час застиг. Світ став схожий на застиглу фотографію, позбавлену життя і руху. Мірра озирнулася, відчуваючи, як холодок пробіг по її шкірі. Було страшно і незрозуміло. Що це? Наслідки астрального спалаху Чарлі? Чи їхній світ натрапив на межу реальності, зруйновану неконтрольованою енергією?

Відчуваючи щось недобре, Мірра заплющила очі і спробувала з'єднатися зі своїм астральним світом. Але коли її свідомість торкнулася ставка, її серце стиснулося від болю. Замість сповненої життя водойми, яка завжди наповнювала її натхненням і силою, вона побачила пустельне дно. Глина потріскалася, а залишки води стікали тонкими струмочками в невідомість. Мірра в паніці почала наповнювати ставок, черпаючи воду з найближчих джерел астральної енергії. Але скільки б вона не лила, все було марно — вода зникала, ніби витікала крізь невидимі щілини. Тоді вона вирішила додати фарб, вдихнути в цей світ свої емоції, яскравість, мрії. Але навіть це не принесло результату: фарби немов розчинялися в порожнечі, не залишаючи й сліду.

Вона відчула себе відчайдушною і самотньою в цьому порожньому всесвіті. Наче її зв'язок із цим світом руйнувався, а разом із ним і її власна суть. Озирнувшись, Мірра побачила, що і їхнє астральне дерево, яке вони з Чарлі так довго ростили, позбулося свого листя. Його гілки, колись сповнені зелені й сили, тепер здавалися сухими, як старе, висохле коріння, що більше не знаходило опори в землі.

— Що відбувається? — прошепотіла Мірра, оглядаючи цей зруйнований пейзаж. Вона знала, що астральний світ — відображення їхнього внутрішнього стану, їхніх емоцій, їхнього зв'язку. Але як усе могло так швидко змінитися?

Вона зробила глибокий вдих, зібрала в собі залишки сили і вирішила почати пошуки причини. Адже від цього залежало не тільки їхнє астральне древо, а й їхня сім'я, їхній зв'язок, їхнє майбутнє. Мірра почала обходити дерево, як перед нею, немов із нізвідки, з'явився вершник. Його кінь був чорним як ніч, а на шоломі лицаря горів символ пентаграми, що випромінював м'яке, але пронизливе світіння. У руках він тримав магічний знак, який переливався енергією, що, здавалося, не належить жодному зі світів. Позаду нього в стовбурі дерева, немов врізаним у деревину, знаходилися годинники. Одні з них були невеликими, їхні стрілки рухалися повільно і безмовно, ніби в роздумах. Другі випромінювали залишкове світло і практично не рухалися. А ось треті, найбільші, випромінювали золотисте сяйво, і час у них плинув швидко, ніби не встигаючи за життям. Мірра одразу зрозуміла: це не просто годинники. Вони символізували їхнє з Чарлі життя і світ Даніеля. Невеликі годинники належали їй і Чарлі, але великі, наповнені енергією і світлом, без сумніву, були годинниками їхнього сина.

Вершник подивився на неї крізь блискучий шолом, його голос пролунав як шепіт вітру і гуркіт грому одночасно:

— Час невблаганно рухається вперед. Озера висихають, а дерева втрачають свою силу. Але плоди, які вони одного разу дали, не зникають, а стають основою для нового зростання. Піклуйся про них, плекай їх, адже саме вони живлять коріння і повертають життя гілкам.

Із цими словами він підняв пентаграму над головою. Символ спалахнув яскравим світлом, осяявши все навколо. Кінь тупнув копитом, і постать вершника зникла, залишивши лише легкий дзвін у повітрі.

У цей момент великий годинник почав дзвеніти наче дзвіночок. Його звук ставав дедалі гучнішим і раптом перетворився на знайомий сміх Даніеля. Мірра завмерла, прислухаючись. Цей сміх, легкий і щирий, як дитяча радість, розливався астральним простором, оживляючи все навколо. Її ставок раптом наповнився водою, чистою та іскристою, немов тисячі зірок. Потоки енергії почали текти від дерева, живлячи все навколо. Його гілки знову зазеленіли, вкриваючись молодим листям. А кам'яний трон повільно піднявся з води, прикрасившись візерунками, яких Мірра раніше не помічала.