Читати книгу - "Ніколи тебе не залишу, Іванна Турецька"

– Щось мені це все не подобається! – Підходжу до нього і беру його за руку! Ти бачиш як тут темно, ні душі навкруги, і навіщо ми сюди приїхали? 

– Не переживай так! Я точно знаю що тут є одна гарна місцина, ми просто ще не прийшли! –Навкруги ліс, і темна ніч! Добре що це було літо, і ночі були теплими! 

– Ти обіцяв мені якийсь сюрприз! Я надіюсь ми не заблукали!

– Не хвилюйся у мене все під контролем.

– Ну от, ось ми і прийшли! 

Це була невелика хатина, яка стояла на березі озера! Пройшовши дорогою через ліс ми опинилися біля озера, і природа можна сказати тут була неймовірна. 

– Костя, а звідки ти дізнався про це місце? – Запитала я.

– Я тут бував раніше у дитинстві, з батьком ми тут зазвичай рибу ловили! Проходь сідай, зараз я принесу лампу, вона хоч і стара та ще світила, я маю у рюкзаку дещо із продуктів, зробимо невеличкий пікнік на природі!

– Не бійся, хатина замикається на ключ. І до того ж тут дуже гарний вид із вікна, і комарі нас не потривожать.

Небо було вкрите зорями, і десь далеко було чутно звук коника цвіркуна, повівав теплий легкий вітерець, навкруги було тихо і спокійно! Костя витягнув всі продукти із рюкзака а я почала нарізати овочі і ковбасу і ставити на стіл. Нам  було по двадцять років. І ми ще навчалися в інституті, на одному курсі, власне саме так ми і познайомились! 

–Дивись я на такий випадок захопив пляшку шампанського і шоколадні цукерки! Кажуть що вони смачні, сьогодні і скуштуємо!

– Ти правий, тут і справді красиво! – Промовила я. – Вибач що я сумнівалася! 

– Все нормально, просто тобі було страшно, я тебе розумію! Та ти не перемайся тут нічого боятися, я раніше тут бував сто раз, я цю місцевість дуже добре знаю!

– Там у мене в термосі ще кава є, мабуть ще й гаряча, я ще й стакани захопив! Зараз вип'ємо!

Там і справді була затишна місцина, і все навкруги радувало своєю красою! Природа гарна, біля будинку росли дерева, а за ним десь біля сто метрів від будинку було велике озеро.

– Костю, а давай розпалимо вогнище, ще не так пізно! Що скажеш? 

– Слухай гарна ідея! І чого я раніше про це не подумав! Ходімо назбираємо сухих гілок і хмизу! 

– Окей, пішли! 

І ми почали збирати сухе гілля все яке нам попадало під руки, і коли назбирали вже достатньо для того щоб розбити вогнище, Костя розпалив вогонь! І стало так затишно, і на душі і поруч із ним мені було так добре, горів теплий яскравий вогонь, із якого роздавалися вгору сотні іскор, від палаючого гілля, та хмизу, і яке злегка потріскувало на вогні. І коли вогонь вже майже зовсім згорав, Костя знову підкидав сухе гілля чи дрова. Ми сиділи біля вогню, накрившись теплим пледом, він приніс якусь довжезну дошку, яку знайшов десь біля будинку, і ми посідали на ній, і насолоджувалися теплим літнім вечором, біля вогню!

– Нам потрібно почастіше так збиратися, разом! Мені тут дуже подобається!

– Я тільки за! На наступний раз, ідея із поїздкою твоя!

– Добре! Без проблем!

Повертаючись трішки у минуле, я згадую як ми познайомилися із Костею:

Я приїхала на навчання в інститут, і вже із цілою горою сумок мчалася у гуртожиток, коли побачила на сходах чорнобрового високого красеня, це і був мій Костя, він запропонував мені допомогти піднести сумки до кімнати, я і погодилася, слово за слово так ми і почали дружити, ми стали друзями нерозлий вода, разом ходили на пари, гуляли і просто сиділи і розмовляли на будь-які теми, ми жили в одному гуртожитку, але на різних корпусах! Згодом ми почали зустрічатися, тому що зрозуміли що закохалися одне в одного! Ось так ми із ним зустрічаємося вже два роки! Як я згодом дізналася, батьків у нього немає, і його виховувала його багата тітка, мамина сестра.. 

Коли вогонь вже зовсім згорів, і вже було трохи пізно, ми погасили вугілля водою і пішли в будинок спати.

Зранку прокинувшись ми почали збирати свої речі, адже нам пора було повертатися назад, це була вже неділя, а у понеділок зранку ми вже повинні були бути на парах. Ми швидко повернулися назад, у Кості є свій автомобіль, він його залишив при в'їзді до лісу, сівши в авто ми приїхали до міста в свій гуртожиток. Ще був час прогулятися і ми пішли на наше улюблене місце, на міст закоханих! Там така романтична атмосфера! Я захопила із собою хліб, щоб погодувати голубів! А Костя купив мені морозиво:

– Тримай, "моя прекрасна леді" – промовив він.

– Дуже дякую коханий! Це моє улюблене, дай я тебе поцілую! – Я цілую його в губи, і ми продовжуємо нашу розмову.

Я кидаю голубам крихти хліба, і вони один за одним швидко їх хапають і їдять, і в цей момент до мене подзвонила моя старша сестра Аня:

– Ало Аню! Слухаю тебе! 

– Привіт, Лілю! Все добре, у мене є до тебе серйозна розмова! Але це не телефонна розмова, коли зможемо зустрітися? 

– Я зараз гуляю із Костею, давай сьогодні ввечері біля шостої години, я наберу тебе, Ок! 

– Добре, па па!

– Що сталося сонце? – Запитав Костя.

– Аня звонила, каже що у неї до мене є серйозна розмова! 

– Справді! Що за розмова, вона не сказала?

– Нажаль ні! Але сьогодні ввечері я із нею зустрінуся, і тоді про все дізнаюся!

– Добре! Ну що ж тоді підемо в гуртожиток! 

– Так вже йдемо! 

Навчання в інституті проходило в останній місяць літа, у серпні замість вересня вже починався навчальний рік, так як в зимку на один місяць закривали інститут через економію опалення. Це зазвичай відбувалося майже кожного року, і всі студенти про це знали. Міністерство освіти дало дозвіл на навчання влітку, так як тих коштів що виділяла держава на опалення, зазвичай не вистарчало на весь опалювальний сезон. 

По приході в гуртожиток, я вдягнулася і подзвонила до Ані:

– Ало, Аню де ми зустрінемось сьогодні?

– Давай у нашому кафе! 

– Добре, я буду через пів години! 

Я подзвонила до Кості і сказала що сьогодні ввечері мене не буде, тому що я їду на зустріч до сестри. І я поїхала в наше кафе неподалік від торгового центру! Приїхавши на туди я побачила що Аня вже на місці, і підійшовши до неї я промовила сідаючи поруч із нею за столик: