Читати книгу - "Ніколи тебе не залишу, Іванна Турецька"

– Мобільний тут нічим не допоможе, тут мережу зовсім не ловить.. Навкруги ліс і ні душі, нам хіба що пощастить якщо якийсь грибник, натрапить на цей будинок випадково, і то грибники зазвичай так далеко у ліс не заходять, в саму глибину лісу, боячись диких тварин, яких тут може бути багато... 

– Як не дивно у цьому будинку є ванна, і непогані умови, хто його будував?  Для чого тут у самій гущі темного лісу, як ти вважаєш? 

– Це мисливський будинок, його будували для того щоб тут мати пристановище під час полювання, до того ж якісь багатії, які хотіли щоб були хороші умови, а це якийсь їхній знайомий чолов'яга, чи друг, я одного разу підслухав їхню розмову коли вони приїзджали знову на полювання.

- Так, тепер нам потрібно подумати як звідси вибратися, які у тебе є ідеї?

- Дивись, навіть якщо ми виберемося звідси, нам потрібно буде декілька днів йти пішки лісом щоб знайти найближчу дорогу до міста, а без їжі і води ми довго не протягнемо, можливо в лісі ми натрапимо на якесь джерело, але як нам звідси вибратися, також велике питання, його не буде ще дві години, це приблизно... І за цей час ми вже повинні бути хоча би за кілька миль звідси, нам потрібен автомобіль, його автомобіль... Тут в гаражі ще був десь старий іржавий мотоцикл, я бачив як одного разу Василь ремонтував його, тому що авто було на ремонті, та чи вдалося йому його зремонтувати, я незнаю...

- Значить його звати Василь, непереймайся ми щось придумаємо.. Дивись ми можемо вийти через дах, я бачила там є вікно, нам прийдеться стрибати через нього, ти знаєш де можуть бути ключі від гаража?

- Де ключі я незнаю, та я зможу відкрити їх і без ключів, просто взявши просту скрепку, яка є у одній із шухляд у цій кімнаті... Тепер ще одне питання, як ти думаєш ми проберемося на горище, тут же немає входу, а стеля з гіпсокартону, та ще й перекрита, а нам потрібно діяти до того ж швидко, потрібно пробивати гіпсокартон і стелю із глини, на це піде багато часу, швидше буде просто вибити це вікно без ручки, хоч воно і пластикове, та якщо бити якимось важким предметом, все буде можливо, дай мені якісь дверцята від тумбочки, вони там майже не трималися їх легко відірвати, і відійди далеко, присядь і прикрий голову руками, сховавшись за шкаф, як це можливо максимально, я спробую вибити вікно цими дверцятами..

Я подала Кості дверцята і відійшла подалі, і зробила так як він сказав, а він щосили почав бити по цьому вікні, і зробилося кілька тріщин, тоді він почав бити із новою силою, і йому таки вдалося вибити його, тепер ми були на волі, він обережно мене переніс через розбите вікно, потім переліз і сам і ми пішли прямо в гараж, захопивши із собою кілька скрепок у дворі була собака на ланцюгу, і як виявилося Арчі, так звали собаку, добре знав Костю, Костя сказав що інколи коли не було Василя підгодовував його, і собака до нього вже добре звик... Костя швидко відчинив двері гаража і спробував завести старий мотоцикл, перевіривши бак він сказав що бензину вистарчить на 5 кілометрів приблизно, і з третьої спроби йому таки вдалося завести мотоцикл.

- Таки виявися справним, це хороша новина, у нас є одна година на те щоб відірватися від будинку, цього буде достатньо щоб він нас не знайшов принаймі так швидко... Я думаю що він і так нас не знайде, навіть якщо у нього є автомобіль.. Тому що за цей час ми зможемо відірватися, і заховатися, до того ж потрібно бути обережним адже у нього є пістолет.. Ліс великий, тому наврядчи він нас сам один у такому великому лісі знайде, Лілю побіжи швиденько набери бутилку води яка стоїть біля крана, і сідай, у нас мало часу, навіть якщо він спустить за нами собаку, він наврядчи побіжить шукати, він до цього не навчений, до того ж він мене добре знає.. 

- Добре, - я швидко метнулася і набрала води, в думках в мене роїлося одне питання, чому Костя не намагався втекти за ці два роки, чи боявся сам це робити, адже він лишався один на довго у будинку, і знав всі входи і виходи, та про це я вирішила запитати його пізніше, щоб не навалювати все на купу на нього... Сівши на мотоцикл я міцно обійняла його і ми поїхали так швидко як тільки могли, а вдумках було лише одне: "Головне не натрапити випадково на нашого викрадача". Проїхавши кілька миль ми зупинилися, була ніч і вдалині виблискували фари від автомобіля, це був ВіталійЮ ми швидко звернули з дороги на обочину і сховалися разом із мотоциклом у кущах подалі від дороги, щоб він бува нас не помітив.. 

- Ну все пронесло... Слава Богу він нас не помітив -промовила я.

- У нас обмаль часу, коли він помітить нашу пропажу мине не більше години, щоб йому вистарчило часу проїхати по цій дорозі за цей час нам потрібно відірватися, і швидко віднайти звязок, потрібно буде лізти на дерево, можливо щось із цього вийде, потім ми позвонимо у поліцій, сідай швидко, не будемо гаяти часу, їдьмо швидше..

Я швидко сіла і ми знову поїхали далі, бензину вистарчало ще близько на дві милі.. Проїхавщи цих дві милі, мотоцикл заглох, і ми заховавши його у кущах за двісті метрів від дороги, пішли далі пішки, адже іншого вибору у нас вже не було... Тоді Костя почав промовляти до мене що ще кілька сотень метрів і ми зможемо перепочити, і я неабияк зраділа цьому, адже за цей час я неабияк втомилась, не говорячи вже й про те що я була голодна, десь у кишені у Кості був шоколадний батончикти і він дав мені його, ми присіли відпочити, я перекусила ми випили води і вирішили хоч на годинку лягти поспати щоб відновити наші сили, я була на підборах, один із яких я встигла зламати, взявши іншу туфлю я відламала і у ній шпильку, Костя дав мені свою куртку. адже у самій лише вечірній сукні з відкритими плечима було не так вже й тепло та ще й у нічний час доби. ми проспали на диво довго, вже почало розвиднятися коли прокинувся Костя, навкруги не було ні душі... Слава Богу що поблизу не було ніяких звірів, і тепер ми почали шукати дерево на яке можна було б вилізти щоб віднайти звязок, до того ж у мене в телефоні сіла батарея, і її могло вистарчити лише на пів години.