Читати книгу - "Вулкан для Венери, Устина Цаль"

Його губи обпікали і гірчили. Мовби я впала прямісінько обличчям на багаття і нахапалася гарячого попелу.

Найсмішніше, що мені подобалося.

Ті губи здавалися небезпечними, я розуміла, що ще так трохи – і у моєму тілі почнуться незворотні процеси. Почувалася легкозаймистим матеріалом поруч з осередком пожежі. Почувалася сухою гілочкою, якою підгортають поліна у вогнищі – от-от і сама запалаю. 

Отакими були його губи. Щойно розсмакувавши їх, я зрозуміла, що захочу ще – адже все живе тягнеться на вогонь, сподіваючись зігрітися, та не згоріти.

Я взагалі не планувала горіти. Його ненависть одразу ж гасила всякі дрібні загорання.

Навіть у тому поцілунку було стільки неприязні, що я відчувала її фізично.

Він притиснув мене до стіни і завів руки над головою...

Мене не бентежив захмелілий погляд мого законного чоловіка, який на це дивився. Навпаки – нехай дивиться і думає, що я це роблю не просто для виконання його збоченого плану, а й для власного задоволення. Нехай бачить, що мені подобається.

Ніколи б не подумала, що міркуватиму про таке, цілуючись з привабливим хлопцем, чиї вуста гірчать.

Ніколи б не подумала, що губи зі смаком попелу відволікатимуть мене від справді важливих думок. Я прикрила очі і вирішила все ж отримати свою порцію насолоди від цього вимушеного поцілунку.

Поцілунку з власним новоспеченим пасинком. Треба ж таке.