Читати книгу - "Потойбічний капець, Дар'я Новицька"

— Ви поглухли, чи що? Виходьте, тут нічого не знайдемо!

Усі видихнули з полегшенням та почали йти до товариша, лише Катя залишалася на місці. Вона відчувала, що двері до підвалу з'явилися не просто так.

— Треба пошукати, це все не дарма, — пробубоніла й, поставивши свічку там, де  вона стояла до цього, почала гортати запилюжені книги на столі.

— Та годі тобі, ходімо, — занервував Артем і підійшов до дівчини. Схопивши її за руку, потягнув до сходів. Книга, яку тримала Катя, упала на підлогу й розкрилася. — Я краще покладу це назад…

Але коли Артем торкнувся обкладинки, сторінки засяяли вже знайомим фіолетовим світлом, і невеличкий шматочок аркуша почав відриватися від решти. Хрускіт паперу — і ось, клаптик злетів у повітря. Хлопець схопив його та показав Катерині.

— Ті ж самі символи, та сама латина, — підтвердила вона й уважно поглянула на обличчя Артема: — Другий артефакт. Ми близькі до завершення. Залишилося найважче, знайти…

— Третій артефакт, — продовжив він і потягнувся до кишені: — Ось він…

Дістаючи згорнутий листок, на секунду зупинився, а потім розвернув і показав друзям. Це була світлина.

— Я взяв її на комоді, — ніби виправдовуючись, пробуркотів і відвів погляд.

— Але це просто фотографія власника будинку, — Сергій не розумів, чому ця світлина є артефактом, адже вона не світилася й здавалася звичайною.

— А ти подивись на зворотній бік, — кивнув Артем і, забравши ліхтарик, посвітив на іншу сторону світлини.

— Тут написано олівцем, — Катя одразу повеселішала. — Це продовження закляття! Утім, чому воно не на сторінці книги, як попередні?

— Не знаю… — насупився Артем і роззирнувся: — Ромчик дійсно не з вами?

Мовчання з неприхованим напруженням утворилося серед них. Негайно залишаючи підвал, вони квапилися піднятися, щоб знайти Рому. Коли ступили за поріг, двері за ними гучно стукнули й в мить щезли.

— Нарешті! — закричав хтось до них. — Завжди ці кліше з дверима…

Перед ними стояв Рома, він явно був дуже наляканим. Обійнявши Олену, з подивом поглянув на Артема:

— Коли я хотів знайти предмет, яким підперти двері, вони в раз зачинилися, і я не міг потрапити до підвалу. Кричав, стукав — усе марно. Але… ти… як ти пройшов, якщо я стояв постійно тут?

— Тебе тут не було… — тихо відповів Артем і опустив погляд на світлину в руках.

Друзі стояли ближче одне до одного, забувши про старі образи й страхи. Сергій бачив, що з Артемом щось не те, тому, не витримав і знову запитав:

— Чому ця світлина — артефакт? І де тоді решта сторінки?

Артем мовчав, замислившись над тим, що щойно сталося. Знімок не світився, як інші артефакти. Але щось було інше, наче мало якесь приховане значення. Насупившись, хлопець, чим більше дивився на світлину, тим більше розумів: це не просто артефакт. Це ключ до всього, що відбувається.

— Здається, я знаю, чому, — повільно почав Артем. — Книга... вона ніколи не була цілісною. Ще до того, як її відкрили, щось було вирвано. І це не просто сторінки, це частина... частина самого власника дому.

— Що ти маєш на увазі? — нервово запитала Олена.

— Він був тим, хто відкрив перший портал між світами. Це закляття — його спадщина. І саме тому остання частина не на сторінці книги, а на його особистій світлині. Він хотів залишити слід, але заховати його від усіх. Тому артефакт і є частиною його самого…