Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– Що? – вирвалося в Жені, перш ніж він усвідомив сказане. Він обернувся, щоб точно переконатися, що кілька людей позаду них нічого не зрозуміли.

– Ви втекли, а вас знайшли.

– Що ти верзеш? – він наблизився до її обличчя.

Не намагався змінювати тему, навпаки, продовжував ставити запитання, знаючи, що в такому стані Даша мовчати не буде.

– Я думала, ти мені розкажеш, – вона загасила цигарку і подивилася на нього. – Кажуть, що у вашій школі проводять досліди на людях...

Дві секунди тиші, коли одна пісня змінилася іншою. Цього було достатньо, щоб Даша, яка нічого не тямила, продовжувала говорити на підвищених тонах, не помічаючи, що її чують усі.

Галас на балконі стих, а Жені хотілося крізь землю провалитися від здивованих поглядів і думок, що він не заткнув її раніше. Тепер є шанс, що хтось із присутніх все-таки згадає почуте на ранок.

Цього не можна допустити, тому Женя вирішив зайняти їхній мозок іншим цікавішим спогадом. Користуючись нерозумінням Даші, притягнув її до себе і поцілував. Він був упевнений, що після такого видовища вони забудуть про все на світі, й не помилився. Почувся свист і оплески, бо Даша майже не чинила опір. Перші пару секунд ще пробувала відштовхнути, а далі все як у тумані.

4

До школи Даша прийшла пізніше, ніж зазвичай, коли дзвоник уже продзвенів, але вчителя ще не було. Вчорашня вечірка відобразилася на ній не найкращим чином. Мало того, що ледь не проспала, так ще й пів години довелося маскувати опухлі очі.

Зайшовши до класу, помітила докірливі погляди деяких однокласників, і як вона зрозуміла пізніше, справа не в зовнішньому вигляді.

Біля її парти вже стояв Микита, і виглядав просто ідеально, наче не він учора знищив половину Вікиного бару.

– Сподіваюся, за ніч ти придумала гідне виправдання своїй поведінці, – прошипів він і, схопивши її за лікоть, потягнув до дошки, де немає зайвих вух.

Даша забігала очима. Остання година вечірки вилетіла з голови, і тільки невдоволення однокласників змушувало згадувати кожну дрібницю.

– Дідько, – прошепотіла вона.

Микита чекав від неї пояснень, і невдовзі вона продовжила:

– Мені захотілося поговорити, коли ти мене кинув, а тут він прийшов. Ну, я й наговорила зайвого, п’яна ненароком згадала його минуле. Голосно. Чули всі. І він невдало заткнув мене.

– З глузду з'їхала?! – вирвалося у Микити.

На його крики Даша прикрила очі й опустила голову – так безпечніше. А він усвідомив, наскільки сильно привернув увагу, коли обернувся до однокласників, які невміло прикидалися, що зовсім не слухають і зайняті своїми справами.

– Навіщо ти в це вплутуєшся? – Микита перейшов на шепіт. – Навіть знати не хочу, що за справи в них з учителями, і тобі не варто. Тебе це ніяк не виправдовує.

– Тебе взагалі-то теж! – Даша поставила руки в боки, радіючи можливості висловитися. – Може, поговоримо про твої гріхи? Проміняв мене на випивку і Марту. Молодець, щоразу так роби й потім нічому не дивуйся.

Він винувато стиснув губи.

– Ну, так, вибач. Перепив і таке інше. Ти ж мене знаєш. Не кидай мене одного.

– Я не твоя нянька, Ніку. Ти за собою встежити не можеш, навіщо тобі я?

Вона хотіла піти, не бажаючи знати відповідь, але він встиг схопити її за руку і розвернути до себе.

– Гаразд, я більше не буду пити. Так багато.

Даша засміялася:

– Якби щоразу, коли я це чую, тобі наливали...

– Так, усе!

– У тебе був би...

– Я зрозумів!

– Цироз печінки. І в усього класу теж.

Микита закотив очі, ледве приховуючи посмішку. Жарти від неї – це добрий знак.

– Зі мною розібралися. А що стосовно тебе? – запитав він. – Визнаєш, що це була помилка і такого більше не повториться?

– Звісно, не повториться. Безглузда ситуація. Я не пам'ятаю нічого.

– Чесно, я теж. Тоді пропоную стерти вчорашній день із пам'яті.

– Я згодна.

На знак примирення Микита притягнув її до себе і почав цілувати. Даша була впевнена, що за ними спостерігає весь клас. Хотіла б вона відштовхнути Микиту, сказати, щоб закінчував цирк і показуху, але відповідала на поцілунок. Він ніколи не виставляв стосунки напоказ, а зараз таврував її, даючи окремим особам зрозуміти, що тут зайнято.

Почулися оплески та задоволений вигук. Однокласники немов мелодраму дивилися, а дочекавшись щасливої кінцівки, почали плескати. Не зробив цього тільки Данило.

– Заткніться вже! – розлютився він.

Настала тиша. Ніхто не хотів зайвий раз провокувати його.

Даша з Микитою продовжили розмову, а Женя, відчуваючи на собі погляд сестри, підсів до неї.

– Упс, – поморщився він, дивлячись на двох однокласників. – Як незручно.