Читати книгу - "Юстина (щоденник), mi larde"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ці слова стали для мене підтримкою. Вони нагадують, що не все йде безслідно. Ті, кого ми любимо, залишаються з нами, навіть якщо ми їх не бачимо. Я маю вірити в це.
Заздрість, 26 грудня 1938 року
Кінець року. Час, щоб підвести підсумки. Я сиджу в теплій кімнаті, з вишивкою на колінах і книгою Тараса Шевченка поруч. Сніг падає знову, і мені здається, що цей рік приніс більше змін, ніж я могла б уявити.
Мама казала, що зима — це час для роздумів і для того, щоб відновити сили, і я намагаюся прислухатися до її слів. Але в моїй душі досі є порожнеча, яку не можна заповнити. Я вірю, що я можу змінити своє життя, але це вимагає від мене багато сил. Я розумію, що сама не зможу знайти відпочинку в серці, якщо не буду рухатися вперед.
Михайло більше не пише. Це стало ясно, що ми більше не будемо разом, і це — частина мене, яку я повинна прийняти. Я зрозуміла, що не можна триматися за те, що вже стало минулим. Але це не означає, що я забуваю. Я залишаю це в своєму серці, як частину того, ким я була, і продовжую йти далі.
Я написала ще один вірш:
Зима накриває все, що було,
Але я зберігаю кожен спогад.
Я йду, залишаючи минуле позаду,
І шукаю світло в новому світі.
Це моє прощання з тим, що вже не моє, і моє обіцяння собі, що я знайду світло. Я буду йти далі, навіть коли все здається темним.
Я розумію, що це лише кроки на моєму шляху. І я готова їх робити, бо тільки так я знайду те, що шукаю.
Щоденник Юстини
Заздрість, 2 січня 1939 року
Новий рік. Ще одна важлива дата на календарі, що нагадує мені про те, як швидко тече час. Я завжди думала, що початок нового року буде моментом, коли я зможу залишити всі свої турботи і розчарування позаду. Але з кожним новим роком, здається, все більше виникає запитань, на які я не маю відповіді.
Мама сказала, що це час для нових починань, і що ми повинні зібрати сили, щоб зустріти новий рік без тягаря минулого. Вона завжди бачить те, що я намагаюсь приховати. Але я ще не можу відпустити те, що було. Іноді мені здається, що цей біль є частиною мене, і навіть якщо я не хочу його носити, я не знаю, як його позбутися.
Сьогодні я поїхала на ринок, щоб продати частину того, що ми виростили на нашому городі.На щастя, я швидко усе продала і навіть продала кілька своїх вишиванок. Я повернулася додому з відчуттям, що я зовсім самотня. Часами мені здається, що я живу в своєму світі, де ніхто не може мене зрозуміти.
Вечором сиділа за вишивкою. Вишивка знову стала моїм способом втечі від реальності. Сьогодні я вишивала сніжинку — символ чистоти і початку чогось нового. З кожним стібком я думала про те, що для кожної людини настає момент, коли потрібно почати все знову. І хоч це нелегко, я намагаюся навчитися бути сильною.
Я написала новий вірш, який є відображенням моїх думок про новий рік:
Новий рік — це сніг на землі,
І мрії, що не знають кінця.
Я залишаю всі старі болі,
Щоб відкрити нову дорогу для себе.
Цей вірш — це моє обіцяння собі: я повинна змінюватися, я повинна залишити позаду те, що вже не принесе мені радості. Я маю право на нове життя. Це важко, але я знаю, що все можливо.
Заздрість, 9 січня 1939 року
Минуло вже кілька днів нового року, і я намагаюсь знайти в собі сили. Михайло не писав, і я знаю, що його відсутність стає все більш відчутною. Мама каже, що ми не можемо змушувати людей залишатися, якщо вони не хочуть цього. І хоча я розумію її слова, вони не приносять мені полегшення.
Сьогодні знову був сніг. Я вийшла на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям і подивитися на те, як сніг лягає на землю. Відчувається, як кожен сніжок залишає свій слід, і навіть якщо він тане, його можна побачити. Я думаю, що це так схоже на наше життя — ми залишаємо сліди, навіть коли здається, що все проходить безслідно.
Сьогодні я знову сиділа за вишивкою. Моя нова робота — квітка, що росте серед снігу. Цей мотив знову нагадує мені про те, як важливо шукати красу навіть у важкі часи. І хоча ці часи можуть бути важкими, я повинна навчитися знаходити в них свою силу. Квітка в снігу, яка продовжує рости, навіть коли навколо холодно — це моя метафора для себе.
Я написала ще один вірш:
Квітка, що росте серед снігу,
Шукає сонце в холоді.
Я йду, не знаючи, куди,
Але знаю, що знайду свою силу.
Цей вірш нагадує мені, що навіть у найхолодніші часи є можливість для росту і змін. Я маю вірити в це, навіть якщо поки що не бачу результату.
Заздрість, 15 січня 1939 року
Цього тижня я багато думала про те, як важко бути самотньою, і як важливо навчитися бути на самоті. Я намагаюсь прийняти цей стан, розуміючи, що це не є чимось негативним. Самотність дає час для роздумів, для внутрішнього очищення. Вона змушує мене більше прислухатися до себе, а це іноді буває важче, ніж спілкування з іншими.
Мама помітила, що я стала більше читати. Вона запитала, чому я захоплююсь поезією Шевченка. Я не могла відповісти, але знаю, що його слова про боротьбу, про вірність і любов стали для мене важливими. Вони дають мені сили, яких іноді бракує. Я почала вивчати ще більше українських поетів, і їх слова почали ставати частиною мене.
Я написала вірш, який є моїм відгуком на слова Шевченка:
Я буду йти, хоча і важко,
Бо серце вірить, хоч і страждає.
Я не здамся, не зупинюсь,
Бо світло знайду, навіть у темряві.
Цей вірш — моє обіцяння собі, що я буду йти, навіть коли здається, що шлях темний. Я буду йти до того світла, яке чекає мене попереду.
Заздрість, 22 січня 1939 року
Зима продовжується, і все здається таким тихим, таким спокійним. Але всередині мене відбуваються постійні зміни. Я зрозуміла, що сама повинна визначати, куди йду. Я не можу чекати, поки хтось прийде і змінить моє життя. Я повинна діяти, і це мій вибір.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юстина (щоденник), mi larde», після закриття браузера.