Читати книгу - "Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна"

Прокинувшись раненько, близько шостої ранку, я сиділа за столом, і читала якусь пригодницьку книжку про піратів. Інколи мене відволікав пухнастий, яких я ще не бачила, хвіст Бегемота, що лежав на моєму підвіконні. Ні, не хвіст лежав, а сам кіт. А відволікалась я вже не на самого кота, а на його хвіст. Сподіваюсь я вас не заплутала, бо сама ледь не заблукала в тих словесних лабіринтах. Отже, цей лінивець лежав на підвіконні, і вигрівав свою шерсть під теплим раннім сонечком. А я волі не волі, любувалась цим красенем, його новим яскравим будиночком, і намагалась врівноважити свою увагу, бо з однієї сторони друг — кіт, а з іншої — пригода. Думками я була піраткою, а Валька був капітаном корабля. Хоч так і не буває, та я гадаю, що ми могли б удвох бути капітанами піратського судна. Ну то й що, що не можна так в житті, це ж все в моїй уяві, тож я дозволяю собі все.

Вітер дує нам з Валькою в лице. Чималі краплі солоної океанської води, залітають нам на обличчя, але ми незворушні, з шаблями в руках, на нашому великому кораблі, наздоганяли королівське судно, що йшло десь у важливих, королівських справах. Ми були потужні, мужні, швидкі. Ні, ми були надшвидкісні, і надпотужні. Ми обганяли шторми цих неспокійних вод. Навіть сирени боялись нас. Ми були грозою морів і океанів. Повернувшись в реальність, хо — хо — хо, я почула стук у двері, і мамин голос:

- Іро, збирай речі, ми поїдемо до Валі в гості, на декілька днів.

Мені почулося, чи ми дійсно їдемо до мого Вальки? Ооо тааак. Закинувши в рюкзак речі, я зібрала речі Бегемота, і взяла цю свою нову книжку про піратів. Йому вона певно дуже сподобається.

Їхали ми певно цілісіньку вічність. Кіт і я вже знудились в тій тісній машині. Хоча насправді нам вистачало місця, але все-таки наші душі бажали пригод. Добре хоч пухнастого не всадовили в переноску для котів. І як же добре, що тато прийняв Бегемота до родини, що п’є заради нього ліки проти алергії. Чи то, може заради мене?... Всю дорогу батьки розмовляли між собою, не звертаючи увагу на нас. Інколи питали, що я буду їсти, чи не хочу до туалету, і таке інше... Зупиняючись біля придорожніх кафе, ми смачно їли, пили смачні напої. Мені сподобалось, що в кожному кафе, була їжа для домашніх улюбленців. Це дуже підкупало, і кафе мені автоматично подобалось. Був проміжок дороги, який пролягав між довжелезними, широчезними полями. Проїжджаючи його, ми співали пісень. Батькам певно подобалась моя творчість, і саме тому, одна з пісень була вигадана мною:

Їхали поволі, милі бегемолі

Їхали, чух-пих-али, поволі бегемолі

Їхали між горами, між ставками, пОлями

А ми з Валькой молодці, тож поїдемо і ми

З Валькой не по волі, їхали швидкО — лі

Ми швидкі, хоч і малі

Їхали швидкО — лі

Їдем — їдем через гори, крізь ставки по пОлі — волі

А ми з Валькою швидкі, тож доїхали і ми.

За вікном змінювались пейзажі й освітлення. На дворі вже було майже нічого не видно, а з відчиненого вікна потягнуло океанською свіжість. Ми були майже на місці.

От ми й приїхали. Десь там, у будинку, мене чекає мій ліпший друг — Валька. Хоча може і не чекає. Він же, мабуть, не знає, що ми приїдемо. Ось хтось відсунув штору у кімнаті на другому поверсі. Це точно він. Відчинивши настіж двері будинку, на нас зі швидкістю стріли з арбалета, вилетів Валька. Ми обнімались, і наперебій один одному, розказували все — все, що трапилось за час нашої розлуки. Бегемот заплигнув до Вальки на руки, так ми і пішли до будинку. Повечерявши, Валька показав мені будинок. Ми сіли в моїй новій тимчасовій кімнаті, і я вручила йому книгу про піратів, що читала вдома. Він почав гортати її, і на ходу в нас вигадувалась ідея, для завтрашньої гри.

Прокинувшись раненько, близько шостої ранку, я сіла майструвати нам з Валькою, і Бегемотом костюми для гри в піратів. Так, нашому котярі, обов’язково був потрібен костюм пірата. Ну хоча б милий капелюшок, і, ну дуже обов’язково, пов’язка на око. Наші батьки займались своїми справами, а нам дозволили вештатись цим тихим, приємним і безпечним кварталом.

То ж, вперед до гри!