Читати книгу - "Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна"

Сонячний день підбадьорював, і теплі промені пестили обличчя. На горизонті виднілися хвилі океану, які раз по раз викидали на берег пінисті білі гребені. На дитячому майданчику, який був розташований на самому узбережжі, панував справжній піратський дух. У центрі майданчика височів дерев'яний корабель, наче готовий до далекого плавання.

Я, маленька дівчинка з косами, які стирчали в різні боки, обв’язала собі голову червоною хусткою і тримала в руках імпровізовану шаблю — довгу паличку, знайдену на пляжі. Я відчувала себе справжнім капітаном.

— Валька, а ну ставай на вахту! — вигукнула я, вказуючи паличкою на свого друга.

Валька, мій чудовий друг, худорлявий хлопчик з великими очима, які горіли цікавістю, слухняно піднявся на капітанський місток корабля. Він теж мав свою паличку-шаблю, яку крутив у руці, намагаючись виглядати якомога грізніше.

— Який курс, капітане? — запитав Валька, вдаючи серйозний голос.

— Відправляємось на острів скарбів! — впевнено відповіла я. — І Бегемот буде нашим штурманом!

Рудий, великий, пухнастий Бегемот, якого ми обожнювали, розлігся на палубі корабля, ліниво мружачи зелені очі на сонце. Він підняв голову, наче дійсно зрозумів, що його щойно призначили штурманом, і повів хвостом.

— Штурмане Бегемоте, тримай курс прямо на південь! — наказала я, як капітан, сміючись. — Але спершу треба обійти акул! Валька, ти бачиш їх?

Валька з азартом визирнув за борт корабля, вдивляючись у пісок майданчика, наче там і справді плавали акули.

— Бачу! Вони підступають! — вигукнув Валька і, розмахуючи шаблею, закрутився навколо себе, захищаючи корабель.

Бегемот піднявся на лапи і, зацікавлений шумом, що ми здійняли, почав пересуватися по палубі, наче справжній морський вовк. Його пухнастий хвіст граціозно коливався у повітрі.

— Ми їх перемогли, капітане! — радісно повідомив Валька, втомлений, але задоволений.

Я, піднявши шаблю високо над головою, вигукнула:

— Перемога! Тепер прямо до скарбів!

Сонце опускалося все нижче до горизонту, освітлюючи нашу пригоду золотими променями. Під звуки хвиль і веселий сміх, корабель мчав вперед — до нових пригод і скарбів, які чекали на нас попереду.

Ми з Валькою та Бегемотом, втомлені, але щасливі, поверталися додому. Сонце вже майже заховалося за обрій, фарбуючи небо в м’які рожеві й золотаві відтінки. Я стискала в руках свою паличку-шаблю, яка тепер була більше схожа на трофей, ніж на зброю.

Ми увійшли у будинок, і я відчула знайомий запах маминої вечері. Бегемот відразу побіг на кухню, явно сподіваючись отримати щось смачненьке.

— Ой, як же я втомилася, — зітхнула я, скидаючи черевички біля порогу.

— Ірко, Валько, вечеря готова! — гукнула мама з кухні.

Ми з Валькою перезирнулися і заусміхалися. Наші животики вже давно почали подавати сигнали, що пора б і підкріпитися. Ми побігли на кухню, де на столі вже стояла велика миска з картопляним пюре і смаженими котлетами. Мама завжди знала, що нам подобається.

— А де це ви так забруднилися? — запитала вона, помітивши пісок на наших колінах і подряпини на руках.

Я подивилася на Вальку, і ми обидва засміялися.

— Ми ж сьогодні були піратами! — гордо відповіла я, сідаючи за стіл. — Знаєш, мамо, ми захистили наш корабель від акул і тепер прямуємо до острова скарбів!

Мама усміхнулася і погладила мене по голові.

— Головне, що ви повернулися цілими та неушкодженими, — сказала вона, подаючи нам тарілки.

Бегемот, задоволено муркочучи, вже ліг під стіл, в очікуванні своєї частки вечері. Я відчула, як тепло і затишок домашнього вечора огортає нас. У голові все ще вирували спогади про сьогоднішні пригоди, але тут, вдома, було добре. Затишно. Нехай цей дім і був тимчасовим.

— Завтра знову підемо на острів, правда? — прошепотіла я Вальці.

— Обов’язково, — відповів він, усміхаючись.

Завтра буде новий день, нові пригоди, але зараз… зараз я просто насолоджувалася моментом.