Читати книгу - "Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна"

скраве сонце палало над нашими головами, коли ми з Валькою, озброївшись своїми улюбленими паличками-шаблями, знову вирушили на дитячий майданчик. Наш корабель чекав на нас, наче вірний друг, готовий до нових подвигів. Але сьогоднішній день обіцяв бути особливим. Ми вирішили, що досліджуватимемо найстрашніші таємниці океану.

— Сьогодні ми вирушаємо в Океанську безодню! — урочисто оголосила я, коли ми піднялися на борт.

Валька широко відкрив очі й закивав.

— А що там? — запитав він, трохи здригаючись від передчуття небезпеки.

Я задумалася на мить, вигадуючи історію.

— Там живе величезний морський монстр, що охороняє скарби, яких не бачили люди! Але тільки найсміливіші пірати можуть дістати їх, — відповіла я, нахиляючись до Вальки і заговоривши таємничим голосом. — І нам треба бути обережними, бо цей монстр має підступного помічника… зрадника серед нашої команди!

Валька напружено глянув на мене, потім на Бегемота, який, як завжди, ліниво розлігся на палубі.

— Ти думаєш… Бегемот може бути зрадником? — шепнув він.

Я примружила очі, дивлячись на нашого кота.

— Не знаю… Але я вже помічала, що він часом дивно поводиться. Може, він намагається заманити нас у пастку? — промовила я, намагаючись втримати серйозний вираз обличчя.

Бегемот підняв голову і, здавалось, прислухався до наших слів. Його зелені очі блиснули під сонячним промінням, і він почав підозріло облизуватися. Валька помітно зблід.

— Може, він уже знає про монстра? — з острахом припустив Валька.

— Тихо! — наказала я, притискаючи пальця до губ. — Ми не можемо ризикувати. Треба бути пильними.

Ми почали рухатись по кораблю, оглядаючи кожен куточок, наче там дійсно могла бути схована пастка. Всі наші думки були зосереджені на Бегемоті, який тепер здавався нам не просто пухнастим другом, а справжнім зрадником.

— Ірко, а раптом він насправді планує зрадити нас? — запитав Валька, намагаючись тримати відстань від кота.

— Треба перевірити його. Якщо він раптом побіжить в іншу сторону, коли ми знайдемо монстра, значить, це правда! — відповіла я рішуче.

Ми наблизилися до краю "Океанської безодні" — тінь від корабля впала на майданчик, створюючи відчуття справжньої глибини. Я удала, що пірнаю у воду.

— Дивись, я бачу щось на дні! — крикнула я, показуючи на пісок. — Це він, монстр!

Валька, затамувавши подих, став поруч зі мною, теж вдивляючись у пісок. У цей момент Бегемот несподівано підвівся, випростався і… почав повільно віддалятися від нас, ступаючи лапками на сусідню гірку.

— Бегемот-зрадник! — вигукнула я. — Він нас зрадив! Швидше, монстр уже близько!

Ми з Валькою кинулися в атаку на уявного монстра, розмахуючи нашими паличками-шаблями. Бегемот, ніби чуючи нас, зупинився на верхівці гірки й глянув на нас згори, немов справжній зрадник, який спостерігає за нашою боротьбою. Ми, наче справжні пірати, боролися з усіх сил, поки врешті-решт "перемогли" монстра.

— Ми його здолали! — радісно вигукнув Валька, падаючи на пісок, знесилений, але щасливий.

Я засміялася, глянувши на Бегемота, який, здається, зовсім не усвідомлював свого зрадницького статусу. Він просто сидів на гірці, гордо задираючи хвоста.

— Мабуть, він просто перевіряв нашу сміливість, — сказала я, підіймаючись і витираючи пісок зі своїх колін.

— Ірко, я думаю, Бегемот — наш таємний союзник. Він хотів переконатися, що ми готові до справжніх пригод, — усміхнувся Валька, тепер вже спокійний.

— Можливо, ти й правий, — погодилася я, відчуваючи, як серце стискається від гордості за нас усіх.

Так от ми пройшовши крізь Океанську безодню і здолавши зраду Бегемота, повернулися додому з новими враженнями. Але ж ми з Валькою знали, що попереду на нас чекає ще багато пригод, і в кожній з них буде частинка цього хитрого кота, нашого найвірнішого зрадника і одночасно найкращого друга.