Читати книгу - "Природний роман та інші історії, Жорж."

помешканні її батьків. Ема була з ними в доволі напружених стосунках, які після мого приходу стали ще гіршими. Квартира була замала для двох сімей. Ми оселились у невеличкій кімнатці з лоджією. Єдині місця, де була небезпека перетнутися, — це кухня й туалет. Дружина вичікувала мить, коли батьки у вітальні дивилися телевізор, і нашвидкуруч готувала щось на вечерю, а потім переносила все до нашої кімнати. Другим джерелом небезпеки був туалет. Я виробив у собі чуття на всі шуми в помешканні, вгадував, коли той чи інший збирається митися чи йти до вбиральні. Припускаю, що й Емин батько, зі свого боку, докладав зусиль, щоб ми не перетнулися, бо нам удавалося цілими місяцями не бачитися. Вірогідніше було, що ми зустрінемося десь у місті (таке траплялося, і тоді ми лише холодно кивали один одному), ніж те, що побачимося на тих сімдесяти квадратних метрах, де мешкали. Не пригадую, щоб ми з ним сварилися — за умови, що ми не розмовляли, це, звісно, було неможливо. Але й досі мені важко сказати, що саме було джерелом напруги. Ненависть між двома особами, так само, як і протилежне почуття, не мусить мати причин. Конкретний привід, власне, тільки розвіяв би неприродну напругу. Ми, проте, обережно його уникали. Чотирма роками пізніше, коли ми з Емою лишилися в помешканні удвох, та напруга не розвіялася. Оце і є найбільша загадка нашого шлюбу. Батьків уже не було — вони знайшли собі невелике помешкання в іншому кінці міста, — тож ми могли спокійно освоювати неприступні раніше зони вітальні та кухні. Я міг сидіти в туалеті, скільки й коли захочу. І все-таки напруга й далі примарно витала в тому домі. Здавалося, нею просякли меблі, шпалери, килим. Між нами спалахували дикі скандали. Так, з нічого. Я не можу пригадати жодної конкретної причини. Ніби все, що протягом тих чотирьох років ми накопичили у своїй маленькій кімнатці, нарешті отримало простір. У якийсь дивний спосіб стосунки між Емою й батьком тепер повторювалися між нею та мною. Мені здавалося, я з’їжджаю з глузду. Я запропонував поміняти шпалери, викинути два старі фотелі. Ми попереставляли все так, що кімнати неможливо було впізнати. Я не казав дружині про справжній мотив цієї нетипової для мене енергійності, але думаю, вона здогадувалася. Ніщо не допомагало. Працював якийсь незнищенний механізм, який безперестанку методично все псував.

Оповідання, які я тоді писав (з’явився один доволі кепський часопис із непоганим бюджетом, і я друкував їх там під псевдонімом за пристойні гонорари), ставали все більш параноїчними. В одному з них — здається, воно якраз і називалося «Механізм» — ішлося про один старий друкарський верстат, на якому багато років друкували одну не дуже популярну щоденну газету, присвячену переважно кримінальним історіям, паранормальним явищам і подібним речам. Газета збанкрутувала, і машину відвезли на склад. Через місяць газета несподівано з’являється на ринку. Хто її друкує, невідомо. Колишні редактори газети приголомшені. Найдивніше в усій цій історії те, що газета виходить днем раніше і розповідає про речі, які трапляться наступного дня. Детально описує вбивства, катастрофи, зґвалтування, які ще не сталися. Врешті виявляється, що за всім цим стоїть машина, яка так довго друкувала газету, живлячись чорнилом і кров’ю на її сторінках, що навіть на складі продовжувала працювати за законами якоїсь пекельної інерції.

Що було тим механізмом, який руйнував наш із Емою шлюб? Я ніколи не пробачу собі того, що ми свого часу лишилися мешкати в тій квартирі, хоча навіть якби ми переїхали, не певен, чи справи пішли б на краще. Ми вже зайшли надто далеко. Спали в окремих кімнатах. Вранці стежили, щоб не зустрітися біля туалету. Все повторювалося. Я розумів, що такий стан вимучує й Ему, але ніхто з нас вже не був у змозі зробити рішучий крок, відважний жест. Механізм працював.

11

Я думаю про роман, який складався б із самих лише дієслів. Жодних пояснень, жодних описів. Лише дієслово є чесним, холодним і точним. Почати роман мені коштувало трьох ночей. Я палив цигарку за цигаркою і врешті-решт не написав нічого. Яким має бути перше дієслово? Будь-яке з них здавалося слабким і неточним. Кожне дієслово є лише наступним. Якщо зупинитися на слові «народжувати», то тут-таки перед ним з’являється «зачинати», а ще раніше — «злягатися», «бажати» і так далі, аж поки знову дійдеш до «народжувати». Довбане блудне коло. Дієслова на всіх рівнях — це рух рідин в організмі задля досягнення гомеостазу, осциляція в клітковій мембрані, передавання сигналів нейронами, дієслова в альвеолах.

Я певен, що все почалося з дієслова. Інакше не могло бути. Я підвівся. Закурив. Став біля вікна. Дружина зайшла до кімнати. Ти лягаєш? Ні.

Здвигнула плечима й вийшла. Я уявив собі, як вона розстеляє свою половину ліжка, і обоє котів одразу шмигають до неї під ковдру.

12

Лише банальність мені цікава. Ніщо інше так не веселить.

Що більше я відмежовувався від свого шлюбу — маю на увазі насамперед уникання будь-якої мови про нього, — то довше пересиджував у клозеті. Так, ніби лише там, у цій кімнаті (ненавиджу слово «приміщення») я міг хоч трохи перепочити.

Я заглибився в різноманітну наукову літературу і дещо роздратовано виявив, що клозет майже весь час сором’язливо, аби не сказати гидливо, обходять увагою. Замовчують. Клозет не був нічиїм предметом, не входив у сферу зацікавлень жодної дисципліни. Я вирішив шукати його як простір, як частину будівлі. Прочитав усе, що в мене було з архітектури. У самому кінці розлогих розділів про сільське та міське житло, про центр і периферію міста, про благоустрій та водопостачання була скупа згадка двома-трьома рядками, от і все. Я почав усе прочитувати крізь призму клозету, і деякі речі, нібито сказані з іншого приводу, підтягував під цю тему. У «Рутинних основах повсякденних дій» Ґарфінкела, де він мовою соціології говорить про банальність буденності, я з таємною насолодою виявляв мій предмет. Із задоволенням читав Шютца, який досліджує такий собі «світ безпосереднього соціального досвіду» (soziale Umwelt), у якому, за його словами, «ділимо з найближчими не лише періоди прожитого часу, але й певний сектор життєвого простору. Отже, тіло іншого перебуває в безпосередній близькості до мого тіла, і навпаки». Чи не кружляє Шютц довкола саме того місця? Чи не є клозет частиною праоснови (Urgrund), тим безумовно даним, що його варто було б сприймати як зумовлене, сумнівне, непевне? Шютц став головним магістром нової