Читати книгу - "Природний роман та інші історії, Жорж."

У 30-х роках Ортеґа-і-Ґасет скаржився, що «домашні стіни просочені анонімним галасом бульварів і площ». Я міг йому запропонувати найтихіше, найвідлюдніше місце в домі. Останній прихисток для тих, хто тікає від цивілізації. Я був наче Вергілій, який має ввести цих людей у кола домашнього раю.

13

Карлсон? Це той добродушний педофіл?

— Коли жінки багато їдять, їхні животи стають товсті, і вони несуть дітей, як яйця, — так діти пояснюють природу.

Я любив базікати з ними, ніби з дорослими. Правду кажучи, з дорослими мені було трохи нудніше. Ми починали легко й невимушено.

— Знаєш, хто несе яйця?

— Курка несе яйця. Курка не може нести ні корів, ні годинників.

— А хто зніс курку?

— Ну… дерево, — ось як легко вирватися з блудного кола, якщо перейти до іншого виду.

— А хто зніс дерево?

— Насінина, — видно, що це вже вивчене. Трохи розчарований, вирішую схитрувати.

— Насінина? А як така маленька насінина може народити таке велике дерево?

— Ну-у… — розмірковує цілу хвилину. Моя репліка трохи збила його з пантелику. Бо ж зазвичай більше народжує менше, а тут… — Ну-у… Тоді корені.

— А хто зніс корені? — не вгаваю я.

— Блискавки, — вмить відповідає той. — Вони падають у землю і перетворюються на корені.

Я здаюся. Мені б і на думку не спала та ризоматична подібність між блискавкою й кореневищем.

Через півгодини докидаю ще дещо з того дитячого Фізіолога.

— А ти бачив живого жука?

— Ага. Це такий, що їсть калинку.

— То це вони роблять крапочки на калинці?..

— Так. Тільки це не крапочки, а дірочки.

14

Муха. Муха — єдина істота, якій Бог дозволив перебувати у снах. Лише її одну Творець впустив до оселища сплячого. Муха, і тільки вона, може долати щільну мембрану між двома світами. Тому вона є крихітною подобою Харона, якщо прийняти, що сон — це маленька смерть. Чим муха заслужила таку здатність, важко сказати. Боже, чи не є вона Твоїм ангелом в іншій іпостасі, і чи ми, гидливо її проганяючи, або, ще гірше, зминаючи між долонями, не чинимо найтяжчого гріха? (Читачу, змов молитву й попроси тут прощення про всяк випадок!)

Яким чином муха входить у сни, також нелегко визначити. Ніздрями, вухами чи іншими потаємними отворами — цього нам не дізнатися.

Однак приляжте пополудні в кімнаті, де літають мухи. Розслабтеся. Вам здається, що ви вже їх не чуєте, але зверніть увагу на кілька деталей у вашому сні — торохкотіння колісниці, заворожливий голос прихильної до вас дами чи шум дощу в ясну погоду. І виявите муху, яка всім цим диригує.

15

Бог був молочний — танув…

Нікому й ніколи не вдавалося перенести що-небудь зі свого сну. На виході з нього є невидима митниця, де все конфісковують. Колись у дитинстві я вперше помітив ту тонку межу, де перебувало Щось. Я називав його так, бо не міг підібрати слова. Коли я покидав сон, Щось мене уважно обшукувало, перевіряло, чи я нічого не взяв із собою. Бувало, що мені кілька днів, вірніше, ночей підряд снилася цукерня в нашому кварталі. Я ставав у чергу, а коли нарешті опинявся перед продавчинею, починав знічено порпатися в кишенях, і з кожною наступною кишенею мій жах зростав. Я знову забув гроші. А вони були собі там, у яві, в кишені штанів, які я зняв перед сном. Від усього лишалися тільки сором і ляк. І смак тістечок, яких так і не вдалося скуштувати.

Одного вечора я взяв із собою всі свої заощадження. Додав ще гроші зі скарбнички, і назбиралася солідна сума — два леви і двадцять-тридцять стотинок. Поклав їх до кишені піжами й пішов. Себто заснув. Гадаю, того разу Щось не обшукувало мене на вході. Я став перед продавчинею, стискаючи гроші в кишені. Мені хотілося приголомшити її, коли я висипатиму на тарілочку цілу жменю монет. Мені хотілося її споглядати. Не знаю, де я почув це слово, але вживав його у значенні «залицятися». Що дрібніші монети я давав продавчині, то довше міг її споглядати. За ці гроші я купив кілька тістечок із трояндовим повидлом, реване[7], дві баночки бози[8] й дюжину ірисок. Я не хотів їсти їх відразу. Поклав до пакетика і вирішив чемно почекати до ранку. На ранок у ліжку нічого не було. Я поліз у кишеню піжами. Стотинки були на місці. В усьому було винне те Щось на митниці, яке жорстоко пожирає всі найкращі згадки зі снів. Це те, про що кажуть «зіснівспогадівнема». Що ж, можна й так його називати.

16

Такий собі K. Knaute заморозив жаб, і вони легко кришилися, але тих, що були цілі, заніс до теплого приміщення, і через 7–8 годин вони розм’якли і цілком ожили.

Часопис «Природа», 1904 р.

У дев’ять років мені вперше явився Бог в образі електричної лампочки. Ось як це сталося. Нас повезли на екскурсію до Софії. Після відвідин зоопарку повели до собору Олександра Невського, може, тому, що було близько, а може, через дощ, який почав накрапати. Пояснили, що те, куди ми зараз входимо, не церква, а храм-пам’ятник. У цьому дивному сполученні нам була зрозуміла тільки друга частина, але ми аж ніяк не уявляли собі пам’ятники такими. Інтер’єри дійсно вражали, ми боялися загубитися. Поки чекали інших біля дверей «пам’ятника», звідкись узявся кульгавий дідок, і ми оточили його з цікавості. Учителі ще були всередині, і старець почав розповідати нам про Бога. Найбільш підковані з нас відразу відповіли, що Бога не існує, інакше Ґаґарін та інші космонавти вже давно зустріли б його в небі. Старий лише похитав головою й сказав, що Бог — як електрика: існує, але лишається невидним, тече і в усьому виявляється. Згодом з’явилася вчителька, і ми кинулися геть від дідка. Але те, що він сказав, змусило нас серйозно замислитися. І Бог, і електрика були для нас однаково незрозумілі. Я відразу прохопився вчительці, що Бог живе в електричних лампочках. Наступного року весь клас знову повели на екскурсію. Того разу до найбільшої гідроелектростанції, з науковою метою. Нам показували велетенські турбіни, залізяки, двигуни і пояснили, що