Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

«Ур, до чого тут шрами?»

«Як це до чого, Арішка? Ти ж маєш бути гарною, тобі ще заміж виходити!»

«Ох, Урос, не нагадуй! Не хочу я для тих «женихів» бути гарною! Це не те, про що я мріяла».

«Арішка, все буде добре. Ну не вірю я, що Іррида забула про тебе!»

«Ур, не нагадуй про неї. Часу зовсім обмаль…»

«От і не витрачай його на дурниці».

«То що ж мені написати в шлюбній угоді?»

«Арішка, пиши все як є. Нехай одразу знають, що претендують на відьму із роду Віндор, а не на якусь простачку».

Я з подякою подивилася на Ура. Останні сім років, відколи зникли мої батьки, він був моєю єдиною підтримкою. Оберігав, навчав, і не зважаючи на мої витівки, завжди підтримував. Він був не просто духом-хранителем, для мене він став справжнім і єдиним другом і наставником.

Адже, навіть коли на площі я випустила свій неконтрольований некромантський дар і вбила кількох місцевих, Урос сказав, що відьом із роду Віндор мають поважати або боятися, тому демонстрація сили була не зайвою.

Через три години плідної праці ми з Уросом перечитували мою шлюбну угоду.

«Отут додай про те, що ніхто не може претендувати на магічні здібності дружини. І ще, ніяких заборонених магічних ритуалів!»

«А ще вкажи, що вони не матимуть доступу до реліквій та магії роду».

Я додала зауваження Ура до угоди.

«Тепер все. Оце я розумію Угода. Тут все зрозуміло, нічого від відьми вам отримати не вдасться».

Я посміхнулася Уросу, зібрала до купи усі сторінки угоди і вийшла у вітальню. Аромат тут стояв неперевершений.

_______________________

Трішки візуалізації (реалізована за допомогою ШІ)

Так виглядає кухня-їдальня у будинку Віндорів.