Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Коли Адам пішов, Анна ніяк не могла повернутися до звичного ритму життя. Після спалаху емоцій та сліз відчувала таку спустошеність і втому, що не могла нічого робити. Просто сиділа, прихилившись плечима до стіни, і тупо дивилася перед собою.

Знов прокинулась Яніна. Спершу невдоволено покрутила голівкою, тоді, не дочекавшись жодної реакції, тихенько, а згодом і голосно, заплакала.

Анна повільно перевела погляд на колиску. Здається, знов треба дитину годувати. Підвелася, підійшла до колиски, глянула на малу.

— Нічого, маленька, все у нас буде добре… Я не дозволю, щоб нам було зле. Ми собі на таке не заслужили. Ані ти, ані я, ані твій тато.

Перевдягаючи, пестячи та пригортаючи дитину до себе, Анна поступово поверталася до життя. Сльози, втома, безнадія — все кудись зникло, відійшло на інший план.

— І все ж таки добре, що ти в мене тепер є. Сонечко моє рідненьке. Донечка моя кохана.

Анна не втрималась і поцілувала дві крихітні рожеві п’яточки. Уже давно перестала докоряти собі за те, що сприймає цю дитину як власну. Їм усім просто треба вижити разом та навчитися жити трохи інакше, аніж раніше, а добре це чи погано — час покаже.

Частина сьома

Каденцiя

Розділ 1

Після того, як Адам знов почав приходити до Анни, узвичаєний ритм її життя майже не порушився. Усе у ньому, як і раніше, крутилося довкола дітей та їхніх потреб. Єдина відмінність — тепер вона знов уважніше ставилася до своєї зовнішності. Навіть вдома не дозволяла собі ходити розтріпаною або недбало вдягненою, хіба уникала надто яскравих барв, дорогих прикрас та вигадливих візерунків. Сама не зауважила, як поступово повідкладала в найдальші закутки шафи все, що видавалося легковажним, занадто кокетливим чи звабливим. Зробила це радше неусвідомлено, аніж справді намагалася дотримуватися трауру. За її теперішнього настрою все яскраве різало око, викликало неприйняття або видавалося недоречним. Хотілося спокою, рівного плину часу, відсутності будь-яких, навіть приємних, подій, затишку і хоча б трохи впевненості в тому, що в житті настав більш-менш стабільний період.

Не надто зважала й на те, що діялося за стінами помешкання. Знала, звичайно, що у вересні в мадярів владу захопили повстанці на чолі з Кошуцом, що у Відні теж підняли повстання та захопили місто, проте не мала часу прислуховуватися до розмов про це. Непокоїтися почала лише при кінці жовтня — тоді, коли події у Львові ігнорувати було неможливо. Майже щодня відбувалися сутички з поліцією, у звичному вуличному гаморі з’явилося щось нове, загрозливе та неспокійне, таке, що примушувало з тривогою прислухатися до обурених вигуків на вулиці, до підозрілого шуму і безладу, який дедалі виразніше нагадував весняні події в місті. Знов лунали рішучі заклики і крамольні розмови, національна гвардія була незадоволена урядовими військами та політикою уряду, прості люди поділилися на табори і не хотіли коритись узвичаєному порядку, гвардійці майже відкрито протистояли військам і не дарували жодних образ.

Сьогодні Анна навіть почула на вулиці якісь крики та погрози, щось тягали, носили, ставили — очевидно, будували барикади. Чувся брязкіт зброї, десь далеко пролунав постріл і залишив по собі тривогу. Передчуваючи, що все це закінчиться величезними проблемами, Анна цілий день непокоїлась. І треба ж було замешкати так близько від Головної площі та урядових будинків. Зараз вона з дітьми опинилася в самісінькому епіцентрі бурхливих подій, і якщо все це завершиться збройним повстанням та стріляниною, їхньому життю загрожуватиме небезпека. Ще й Адам, ніби навмисно, саме сьогодні десь подівся. Обіцяв прийти ще вранці, а досі немає. Може, зібратись і самій з’їхати звідси? Якби не боялася за таких заворушень виходити з дітьми на вулицю, то обов’язково пішла б до Терези. Та мешкає трохи далі від центру, і у неї значно спокійніше, аніж тут. З тривогою прислухалася до шуму на вулиці й починала боятися, що найгірші припущення справдяться.

Ще й діти не лише прокинулися раніше, аніж звичайно, але й погано поїли, тепер вередували і загалом поводилися так нестерпно, що в Анни починали здавати нерви. Через прочинену на кухні кватирку долинали окремі вигуки з вулиці, під вікном бруківкою волочили щось важке і вкладали на новозбудовану впоперек вулиці барикаду, а нещодавно пролунав іще один постріл десь із боку Бернардинів. Що це таке? Такі ж заворушення, як у березні, чи починається збройне повстання? Якщо повстання, то не лише стрілятимуть, але й громитимуть усе, що під руку потрапить.

Дедалі дужче непокоїлась і навіть у вікно боялася визирати. Щільно причинила кватирку і затягнула штори. До сусідів по допомогу теж не підеш. Після нічного скандалу до неї тут ставляться вкрай прохолодно. Навіть не вітаються. Швидше б уже прийшов Адам. Незрозуміло, чому він затримується. Хоч би з ним нічого поганого не сталося.

Про всяк випадок Анна заходилася збирати у дві валізи найнеобхідніші та найцінніші речі, тоді порозкладала на ліжку теплі речі для дітей та для себе і перевдягнула легку домашню сукню на теплу вовняну. Панічного страху не відчувала, проте на душі було неспокійно. Так почуваєшся за крок від катастрофи чи кардинальних змін у житті.

Почувши, як відчиняються двері, Анна вибігла в передпокій. Адам. Ну, нарешті. Незабаром смеркатиметься.

— Я забираю тебе з дітьми до себе, — не вітаючись і не витрачаючи час на зайві церемонії, відразу поставив її перед доконаним фактом Адам. — Добре, що ти вже перевдягнулась. Тепер вдягай дітей і прихопи їм якісь речі. На все про все маєш півгодини. Зайвого не бери. Решту речей я потім сам привезу.

Зайшовши до кімнати, він кинув погляд на зібрані валізи.

— Вистачило б і однієї, але тепер пізно перепаковувати. Нехай будуть дві.

Він озирнувся на Анну, яка стояла посеред передпокою і дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Ну і чому ти ще й досі тут стоїш? Вдягай дітей. Ситуація непевна, і я б не радив довго зволікати.

Прийшовши до тями, Анна кинулася робити те, що наказав Адам. Витягнула з колиски спочатку Яніну, швиденько переповила її, тоді заходилася вдягати Елю. Справді нема часу. Щоб убезпечити малих, треба якнайшвидше забрати їх звідси.

Коли діти були тепло вдягнені та замотані ледь не по самі носики, Анна швидким рухом накинула на плечі теплу кацабайку, надягнула капелюшок,