Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Ти сильно хропів і я не могла заснути.

- І де ти спала? – хитра посмішка все дужче рясніє на обличчі друга.

Не відповідаю на питання хлопця, виймаючи пакет з попкорном з мікрохвильовки.

- Ти спала ж з Алексом? – не вгамовується Роман.

- Яке це має значення? – пересипаю ароматний попкорн  в велику тарілку.

- Просто дай мені відповідь, красуне.

- Так. Я спала у вітальні з Алексом.

- Ось. Саме так. Ти не намагалася розбудити мене, не пішла до кімнати батьків, хоча там місця на підлозі набагато більше та були вільні матраци, а пішла до Алекса.

- Я просто про це не подумала,і я йшла прогулятися. І взагалі чого ти до мене причепився? До чого ця розмова?

- І саме тому заснула з Алексом. Ліві, ти підсвідомо вже все прийняла і зрозуміла, але свідомо так само вперто все заперечуєш.

- Чого ти від мене хочеш? – втомлено переводжу подих, обіймаючи тарілку.

- Я хочу спитати тебе, чого дійсно хочеш ти? – серйозно дивиться на мене хлопець.

- Зараз поїсти попкорну і подивитися з вами фільм.

- Ліві, коли ти все зрозумієш і наважишся, вже буде пізно.

- Роман, - починаю я, але хлопець мене перебиває.

- І після сьогоднішньої вечірки в гуртожитку, де Алекс буде з Лідією, як ти будеш почуватися?

- Досить, - голосно кажу я, майже кричу. – Ви всі чогось стали мозкоправами. Можна я буду вирішувати сама хоча б тут. Всюди мені всі вказують, що робити, чим займатися, на кого вчитися. Досить. Я хочу побути сама. Розумієш, сама?

Відаю тарілку Роману і йду до ванної кімнати. Плескаю холодною водою в лице, намагаюся заспокоїтися. Всі знають як мені буде краще, всі вказують, що робити. Одна людина, яка ніколи мені не вказує – це Алекс.

Дратуюся сама від своїх думок. І тут Алекс.

Алекс, Алекс, Алекс.

Переводжу подих.

Треба повертатися до всіх.

Виходжу з ванної, придаючи своєму обличчю спокійний вираз.

- Що дивитися будемо? – запитую я, сідаючи на диван біля батька.

Чоловік обіймає мене, я опускаю голову на його плече.

- Фільм обирала мама. «Закохайся в мене, якщо наважишся».

Макс вмикає відео і ми занурюємося в історію хлопчика і дівчинки - Софі та Жульєна. Все їх життя дитяча гра, яка переноситься в дорослий світ і завдає недитячою болю.

«Ти будеш дружкою на моєму веселі. Пам’ятаєш той день, коли ти сказала, що я ніколи не зможу зробити тобі боляче.»

Ця фраза в‘їдається в мій мозок.

А що як? Я що як Лідія буде такою ж Крістель? Я буду на церемонії дивитися, як Алекс одружується з нею, дивиться на неї закоханими очима. А я просто друг, і як справжній друг радію за нього, спостерігаю за його життям. Адже ми не граємо в гру, і я ніколи не скажу, що проти його шлюбу на церемонії. А як хороший друг буду радіти та спостерігати. Спочатку весілля, потім його діти з Лідією. І я буду сидіти з ними, коли він поведе її на побачення в їх улюблений ресторан.

«Пан або пропав?»

- Тато, я поїду до Наталі, в нас з нею спільний проект з хімії. Вона мене вже чекає, - кажу тихо татові.

Чоловік цілує мене в щоку.

- Не затримуйся надовго. Ми скоро поїдемо з мамою.

Встаю з дивану і йду до своєї кімнати за курткою. Шляхом натягую її на себе і виходжу з будинку. Мої впевнені кроки стають більш повільнішими з наближенням будинку Алекса.

Може повернутися поки не пізно.

Зупиняю сама себе.

Ні.

Якщо вже вирішила, то потрібно довести справу до кінця.

З майстерні виганяє автомобіль містер Фернсбі.

- Добрий день. Алекс вдома? – посміхаюся я.

- Привіт, Ліві. Так. Він під машиною, щось сталося? -  зачиняє дверцята чоловік.

В Джека теплі очі на зморшкуватому обличчі. Підборіддя Алекса, його вуста, але  очі та ямочки, то певно від мами.

- Ні. Я просто так зайшла. Як ваші справи?

- Добре. Останнім часом багато роботи, але син мене виручає. У тебе точно все добре? Ти якась наче схвильована.

- Все добре. Насправді я зайшла просто так, спитати як справи. Якщо він зайнятий, я прийду пізніше.

Моя впевненість поступово зникає і я починаю переминатися з ноги на ногу.

- Ходімо до нього, - чоловік направляє мене в гараж.

Йду за ним, прикушуючи губу. Що я зараз роблю, що скажу?

- Синку, до тебе гості, - посміхається чоловік.

Ми підходимо до старенького форда. Алекс лежить під машиною.

- До мене? – чую голос з під машини.