Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Спокій, комфорт, затишок – це те, що я відчуваю зараз.

Розмірене серцебиття хлопця, спів птахів заколисують мене, забираючи мене в інший світ.

Прохолодний вітерець обдуває моє обличчя, тепло легеньким дотиком лягає на мою щоку, повільно опускаючись до шиї.

- Ліві, - чую тихий шепіт Алекса.

- Ммм, - мугичу у відповідь щось не розбірливе.

- Ластівко, просинайся. Мені треба їхати, - хлопець ніжно проводить пальцями по моїй шиї.

- Алекс, що сталося? – сполохано підіймаю голову.

- Все добре. Мені вже треба їхати в майстерню. І там здається Марта вже готує сніданок.

- Залишишся на сніданок? – стискаю руку хлопця.

- Ні. Мені вже давно був час їхати, але ти так мирно спала. Перекажи всім, що я поїхав, - хлопець нахиляється до мене і цілує в щоку. – Бувай, ластівко.

- Бувай, - кажу я, відпускаючи руку хлопця.

Алекс йде до своєї машини, відкриває дверцята і заводить двигун, перекидає свою куртку на заднє сидіння і сідає в машину, махнувши мені рукою. Рокіт двигуна звучить все тихше, поки зовсім не зникає.

Кутаюся щільніше в плед аби було зручніше йти, забираю дві чашки та йду на кухню до Марти.

Жінка смажить яєчню та підігріває вчорашнє м’ясо.

- Ліві, доброго ранку. Це Алекс поїхав? – запитує в мене жінка.

- Так, - кладу чашки в раковину та вмикаю воду, вимиваю губкою посуд.

- Бідний хлопець, в нього стільки роботи. Здоров’я у батька не дуже добре, тож він мусить брати більше роботи і працювати швидше. Джекові шкода сина і він намагається забрати собі більше роботи, того Алекс і сидить в тій майстерні до глибокої ночі.

- Містеру Фернсбі стало гірше? – питаю сполохано.

- Не сказати, що гірше. Але йому потрібна операція на серце, тож Алекс і збирає гроші. Джек проти операції, мовляв скільки проживе, стільки і буде, але ти ж знаєш Алекса. Дуже впертий хлопець, коли поставив собі мету.

- Я цього не знала.

- Звісно, не знала, вочевидь ти його не питала, а Алекс не з тих, хто розповідає про свої проблеми. Хлопчик тримає все в собі. – Жінка обертається до мене. – Сніданок майже готовий, завариш чаю.

Дістаю із шафи коробку із зеленим чаєм, нарізаю лимон. Все перекладаю в великий заварник. На плиті закипає чайник

Певно весь цей час, коли я думала, що хлопець ходить на вечірки чи побачення, він проводив в майстерні.

Алекс збирає гроші на операцію для батька. Чому він не звернеться до мого тата? Він любить його як рідного сина, тато би допоміг. Але це ж Алекс. Він ніколи не просить допомоги.

- Ліві, - мене виводить із роздумів голос жінки. – Чайник закипів, знімай з плити, поки він не переполошив весь будинок.

Вимикаю газ та заливаю воду в заварник.

- Сестричко, доброго ранку, ти о котрій прокинулася? – в кухню заходить Макс, широко позіхаючи.

- Дуже рано і спала погано, бо хтось дуже голосно хропів, - суворо дивлюсь на Романа.

Хлопець показує мені язика.

- Я спав наче немовля, - радіє Роман. – Які наші плани на день?

- Сніданок і їдемо додому, вечері тато з мамою їдуть на зустріч із новими клієнтами, - пояснює Макс, витягуючи руки до гори та розминаючи шию.

- Але ж сьогодні неділя? – не розуміє Роман.

- Для роботи завжди знайдеться час, - знизую плечима.

- Діти, допоможіть мені винести сніданок на стіл, - просить Марта і вручає дві тарілки з м’ясом  Роману.

В альтанці беру на себе сервіровку столу поки хлопці зносять їжу та каву.

- Доброго ранку. Який чудовий ранок, сніданок на природі, що може бути краще, - глибоко вдихає тато та посміхається.

- Сідайте швидше, сніданок охолоне, - суворо каже Марта. – На вулиці прохолодно.

Вітерець дійсно прохолодний, добре, що я взяла з собою ковдру.

Сніданок і збори в мене приходять на автоматі, так само як і приїзд додому. Мене охопили роздуми. Про Алекса, його батька. Картаю себе.

Яка я була неуважна і егоїстична. Ніколи не цікавилася хлопцем, тільки відштовхувала, коли він відкривався мені.

- Доню, зробиш усім попкорну, - тато стискає мою руку.

- Так, звісно, - встаю з дивану і йду до кухні.

- Я допоможу, - чую як мене наздоганяє Роман.

На кухні дістаю пакети з попкорном і кладу в мікрохвильовку.

- Красуне, що з тобою? – допитується друг, дістаючи з холодильника пляшки з колою.

- Все добре. Ти чого питаєш? – опираюся об стіл.

- Ти якась надто тиха, наче не з нами.

- Я не виспалася, бо хтось дуже голосно хропів, - тицяю хлопця пальцем в груди.

- Ліві, я знаю, що ти не ночувала в своєму ліжку, - посміхається Роман.