Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Зрештою вірменин сказав:

— Скажи йому просто: Гартман.

— Хто це? Один із вас?

— Гартман. Він зрозуміє.

Охоронець відвернувся й заговорив у мобільних. Плечі в нього були такі широкі, що повністю закрили отвір дверей. Каздан тихо наказав Волокіну, який пританцьовував від нетерпіння:

— Заспокойся.

— Я спокійний.

Після візиту до старого наркомана Волокін став схожий на заряд Семтекса,[69] що був сполучений із вельми ненадійним таймером і міг вибухнути будь-якої миті.

Охоронець обернувся й відступив убік.

— Будь ласка, проходьте. — Він замкнув за ними двері й рушив у темний вестибюль. — Ходіть за мною.

Вони зупинилися перед іще одними сталевими дверима, які були взяті на засув і обладнані системою електронного замикання. Портьє набрав код і обернув хромовану ручку, схожу на ті, якими відчиняють двері рефрижераторів.

За цим порогом починалося пекло.

52

Усе тут було червоне. Червоними були стіни і стеля коридору, звідки звисали лампочки. Червоними були й самі лампочки, які випромінювали світло матове, холодне, ніби стримувалися, щоб не світити яскравіше. Червоними були й тіні. Фрагменти облич. Зблиски наручників, ланцюгів, цвяхів. Червоними були й кімнати, що відкривалися по обидва боки коридору й де виднілися бетонні блоки та людські тіла, затягнуті у шкіру. То були невеличкі відділення пекла, наповнені жарким теплом, запахами поту й екскрементів.

Як і всім паризьким детективам, Казданові доводилося спускатися в бари, де відбувався обмін сексуальними партнерами, або в розважальні заклади з ухилом до садомазохізму. Іноді він закінчував ніч разом із колегами в якомусь кублі для оргій, такому як це, лише для того, щоб відпочити та побазікати. Тоді це здавалося йому кумедним. Але сьогодні не було смішно. Зовсім ні. Перше, що він побачив цілком виразно, була жінка в ланцюгах, із руками, скрученими за спиною, посеред якихось труб. Рот у неї був заткнутий кляпом. Волосся й брови знебарвлені й білі, як у альбіноса. Каздан наблизився до неї, щоб з’ясувати для себе одну деталь. Вона мала очі неоднакового кольору. Одне світле, друге темне. Каздан пригадав рок-співака, яким колись дуже захоплювався: Мерлін Мансон. Він опустив погляд. Одна нога жінки була затиснута в металевому ортопедичному апараті, який здавлював її так сильно, що з ноги капала кров. Він здогадався, що той апарат стискується дедалі сильніше, поступово посилюючи біль.

Волокін потягнув його за полу куртки. Вони пішли далі, минаючи роздавачів паперових серветок та презервативів.

Ще одна сцена в алькові привернула його увагу. Дві істоти, туго обтягнуті чорними комбінаціями, повільно ворушилися, схожі на двох представників породи котячих, виготовлених із латексу, мішанина муарових рук і ніг. Ці дві тіні були у шкіряних масках. Неможливо визначити їхню стать. Коли він придивився до них ближче, то побачив, що один із силуетів підвішений до стелі в сидячій позі, з розчепіреними руками й ногами, а другий нахилився над його стегнами в позі напруженої уваги.

Зненацька нахилена тінь відсахнулася назад і підняла закривавлений кулак. Рух був такий брутальний, що двоє партнерів відсахнулися разом, так ніби сам диявол вискочив із того, хто корчився в ланцюгах, стогнучи так сильно, що Каздан зі страхом подумав, чи не задихається він у своїй шкіряній масці. Але вірменин заспокоїв себе: тут такого статися не могло.

— Паскудний сьогодні вечір, — пробурчав Волокін.

Охоронець у двобортному костюмі спокійно простував далі, так ніби проводив гостей по одному із замків Луари. Коридор із голого цементу, труби попід стінами, металева арматура. Власник цього закладу відтворив вигляд печери, але тут не пахло ні пліснявою, ані пилюкою. У цій кишці панував сильний запах мускусу, змішаний зі смородом людських фекалій. Каздан не міг не подумати: «От іще ці голі сідниці…» Він відчув також, що звідкись іздалеку долинав запах жавелевої води.

Їхній провідник звернув праворуч, у новий коридор. Червоне світло поступилося м’якій півтемряві. Знову ніші — Каздан уже в них не зазирав. Це паскудне кубло могло вплинути на його здатність зосереджуватися — а йому годилося бути в найкращій формі, щоб витримати поєдинок із Мілошем.

Він почув брязкіт ланцюгів і мимоволі обернувся. Ліворуч відкрився бокс. Більший, розмірами майже з автомобільний гараж. Проте замість тачки там був постелений на підлозі великий матрац. На ньому корчилися в позі 69 двоє голих, але взутих коханців, обплутаних ланцюгами — ці любовні втіхи в такому місці здавалися майже банальними. Але сцена давала підстави думати, що там у темряві відбувається щось гірше. Каздан напружив погляд. У глибині того закапелка сиділа навпочіпки жінка. Задерши спідницю, вона тихо мочилася, спостерігаючи, як борюкаються ті двоє. Він чув, як дзюркоче струмінь сечі, розливаючись по підлозі, змішуючи цей звук із брязкотом ланцюгів. Жінка була бліда, як пігулка. Очі були вибалушені, й здавалося, вона от-от знепритомніє. Вона дрібно тремтіла в ритмі коханців, що розважалися на матраці. Вірменин подумав, що вона мастурбує, але побачив її голий живіт і все зрозумів. Засунувши руку між стегна, вона різала себе лезом рвучкими рухами, так ніби їй там свербіло, нестямно розпанахуючи собі вульву. Навіть у темряві було видно, що струмінь її сечі забарвлений чорною кров’ю.

Каздан почувався препогано. Водночас щось дивно знайоме ввижалося йому в цих збочених розвагах. Відтоді, як він пішов у відставку, нічого не змінилося. Людина, як і раніше, була порочною аж до кісток. Перед ним був той самий давно знайомий homo erectus. На підтвердження цього висновку він бачив, що весь коридор засмічений паперовими серветками, які використали звичайні люди, вбрані у звичайний одяг, паразити, любителі хворобливого підглядання сексуальних сцен або просто споглядачі з електричними ліхтариками в руках, які здавалися дуже зацікавленими в тому, що тут відбувалося.

Волокін підштовхнув його до наступної зали. Там був басейн. Викладена плиткою підлога обривалася над прямокутною водоймою, звідки валувала пара, знову освітлена червоним світлом. Поміж клаптями туману виднілися тіла, які спліталися в