Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Дуже гарна пара. Як Алекс може бути схожим на обох одночасно, - дивуюся я.

- Він взяв з нас потрохи, мій овал обличчя, ніс Сенді, але найкраще, що він взяв собі – це очі матері.

Мовчки дивимося на світлини.

- Про яку саме історію тобі розказував Алекс? – запитує чоловік, направляючись до шафи.

Відкриваючи шафу ключем. Відчиняє дверцята і я бачу купу папок.

- Це все роботи Сенді? – дивуюся я.

- Так, - гордо відповідає чоловік.

- Їх ж тут так багато. Десятки.

- Так. Багато недописаного є, але і багато готових робіт.

- Це чудово. Алекс трохи розповідав про хлопчика, який знайшов якийсь камінь і потрапив в Давню Грецію.

- О. Так. Це про хлопчика Кастіла. Його улюблена історія. Алекс завжди казав, що цю книжку мама написала про нього. Давай почнемо з першої історії.

Чоловік простягає мені папку. Відкриваю і обережно дістаю аркуші паперу, розписані від руки гарним почерком.

- Сенді все писала від руки? – дивуюся я.

- Ні. Спочатку вона працювала на машинці, а кінцевий результат  переписувала вручну. Сенді вважала, що в текстах від руки більше душі. Але я все передрукував і в нас є електронні варіанти.

- Може мені краще їх прочитати? Ці аркуші дорогі вам.

- Ні. Сенді би теж хотіла аби ти прочитала.

- Добре, - посміхаюся я.

Виймаю аркуші та починаю читати.

«В цьому прекрасному світі жив хлопчина на імʼя Кастіл. Цього літа йому мало виповнитися тринадцять. Батько мав відвезти хлопця із сім’єю до океану. Це була вже традиція, зустрічати свій день народження на берегу океану. Кастіла тягнуло до моря, до пригод, до цих глибин, які ховають у собі безліч таємниць. Вода знає все, на її дні досі лежать затонувші піратські  кораблі зі скарбами.

- Тато, я забув свій компас, - гукає хлопець чоловіка.

- Нащо він тобі потрібен, Кастіле? – виходить з кухні мама, тримаючи на руках маленьку Джорджі.

- Я без нього не можу поїхати.

- Дурня. Ти вже дорослий хлопець, досить думати про пригоди, - починає повчати мати, але Джорджі кидає пляшечку з молоком і мама перемикається на неї.

- Я поклав його в машину, - тато підходить до мене, тріпочучи моє волосся. – Справжні мисливці за скарбами ніколи не забувають компас.

- Знаю, - стиха відповідає Кастіл.»

Зупиняюся читати та перегортую аркуші.

- Це все один твір?- заглядаю в папку і дістаю інші аркуші.

- Так. Це перша частина пригод, їх ще дві.

- І це все написано вручну? – дивуюся я. – Це ж повноцінна книга. Я думала це будуть звичайні оповідання.

- Так, - сміється чоловік. – Ти можеш взяти із собою цю папку та прочитати її вдома.

- Може я заберу електронну копію?

- Ні, ні. Бери всю папку, далі в тексті ти побачиш описи малюнків, які би хотіла Сенді надрукувати у своїй книзі. Пропоную тобі все прочитати і намалювати один із малюнків. А далі вже будемо бачити. Може тобі не сподобається, - знизує плечима чоловік.

- Мені вже подобається. Дякую, – притискаю до себе аркуші.

- Тато вже допустив тебе до маминого кабінету, - чую здивований голос Алекса.

Я складаю аркуші до папки, відчуваючи як починають пітніти долоні.

Алекс спирається на одвірок і спостерігає за мною. Містер Фернсбі помічає як я невпевнено закриваю папку.

- Юначе, йди в душ. А я приготую вечерю. Ліві, допоможеш мені?

- Я піду вже напевно. Дуже хочу прочитати цю історію, - посміхаюся я.

- Ще встигнеш прочитати. Я дуже хочу аби ти залишилася на вечерю. Я наполягаю.

- Добре.

Алекс розвертається і виходить з кабінету.

- Як щодо вафель?

- Вафлі? – дивуюся я.

- Так, вафлі на вечерю. Може чогось іншого хочеш?

- Ні. Просто зазвичай вафлі їдять на сніданок.

- А ми трошки перенесемо? – підморгує мені чоловік.

Підводжуся за чоловіком і йдемо до кухні. Містер Фернсбі бере з холодильника інгредієнти, дістає посуд та вафельницю.

- Ви будете самі готувати суміш? – дивуюся я.

- Так. Це мій фірмовий рецепт, - гордовито каже чоловік.

- Що мені робити?

- Ти будеш смажити, а я зроблю нам чай та каву для Алекса.

- Ви часто готуєте?

- Так, - збиває яйця чоловік. – Ми з Алексом готуємо по черзі, але частенько замовляємо доставку чи розігріваємо напівфабрикати.

- Бабуся готувала мені по вечорам млинці, коли я була маленькою, і завжди поливала це все розтоплений шоколадом або додавала нутелу з сиропом.