Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

ті дні, не можу промовчати про те, на яких тільки купах металобрухту доводилося воювати нашим танкістам, механікам БМП та водіям іншої техніки! Всі ці іржаві й застарілі корита давно відслужили визначений їм термін, постійно перегрівалися на марші, часто в них щось заклинювало й виходило з ладу у найнедоречніший момент. Те ж сталося і з нашим танчиком, у якого заклинила гармата, і він змушений був повернутися на блокпост. Проїжджаючи повз нас по вулиці, він ненадовго зупинився. Механік трохи заплутався в одноманітних вулицях селища і просив підказати йому дорогу.

• Зведення новин

Сили антитерористичної операції зачищають від терористів Ясинувату, а в заблокованому силовиками Іловайську тривають бойові дії.

Про це повідомляє у вівторок уранці організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

• На місці розстрілу колони біженців із Луганська знайдено 17 тіл загиблих мирних мешканців.

• За минулу добу в зоні антитерористичної операції загинув 1 військовий і 28 дістали поранення. Про це на брифінгу у вівторок повідомив речник РНБО Андрій Лисенко.

В оточений Луганськ прорвалось значне підкріплення для бойовиків, серед нього до 40 одиниць важкої бронетехніки з Росії.

Про це у своєму Фейсбук повідомив координатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук.

• В результаті важких боїв батальйон «Донбас» зазнав втрат і змушений був вийти з бою під Іловайськом. Про це повідомляє прес-служба батальйону на своїй сторінці у Фейсбук.

«Весь день точився складний та запеклий бій, у результаті якого постраждала велика кількість військових «Донбасу». Кількість поранених уточнюється», — заявили у прес-службі.

Чотирьох бійців батальйону вбили бойовики.

20 серпня 2014 року

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

20 серпня. Оточення

Поки пив чай, підійшов «Тренер» із саперами.

— Знайшли ми, де танк заїжджав для пострілів. В трьох місцях. Замінували там все. Хай тепер спробує туди попхатися.

— А що з ПТУРС? Кажуть, у нас ПТУРС тепер є...? — запитав хтось.

— Там оптики не вистачає.

— Тобто?

— Прицілитися не вийде. Запустити ракету зможемо, а влучити — ні.

— Блін, і що тепер, нахріна він нам такий?

— Та поставимо його так, щоб сепари бачили. Танкісти, якщо дізнаються, що тут ПТУРС стоїть, обсеруться і ближче, ніж на два кілометри не наблизяться. Це — смерть танка.

Через якийсь час пройшла інформація, що наші відходять із Петровського. Приїхала «беха». На неї поспіхом стали вантажитись коригувальники. Туди ж заскочила частина бійців із сусідніхпідрозділів.

Нам ніякого наказу про відхід не було, і ми залишилися на своїх місцях. Однак цей рух мене насторожував. Особливо — від’їзд коригувальників. Адже, на мою непрофесійну думку, вони були тут тими самими ВІП-персонами (не враховуючи полковника), котрих ми охороняли. Вони наводили з висоти артилерію на військову техніку, що курсувала повз, також спрямовували артилерію на бойовиків, що штурмували нас. А нашим завданням було не підпустити до них піхоту противника. Принаймні, так це мені бачилось. А тепер вони від’їжджають...

Поки вони вантажилися, я підійшов до Івана Журавльова. Він, контужений, сидів біля окопчика неподалік від майданчика, де стояла «беха».

— «Охотніку», скажи мені, недосвідченому, що це за рух?

— Га? — «Охотнік» показав жестом, що погано чує.

— Ти розумієш, що відбувається зараз?!

— А... так... я розумію, — і «Охотнік» знову заглибився у своє.

— І що?!

— Ми зараз входимо в історію... Ось що відбувається...

«Беха»поїхала в район Петровського. Все стихло. Ми залишились одні. Ніхто не принесе води і боєприпасів, не забере поранених, якщо буде новий штурм і артобстріл. І доведеться дивитися, як твоїм пораненим товаришам стає все гірше і гірше. І їм нічим не можна буде допомогти — перша допомога надана, тепер потрібні лікарі, обладнання і ліки. І це не умоглядна ситуація — це все ось зараз на твоїх очах відбувається...

Увечері за чаєм біля штабу запитав у «Тренера»:

— А відомо щось про вчорашній штурм висоти? У них є втрати?

— Є втрати, і хороші. Радіорозвідка перехопила розмови кадирівців. Жаліються, що їм сильно «завдали жару» (це культурно кажучи). Ще кажуть, що самі бачили, що на Савур-Могилі не українська армія, а найманці і американські піхотинці.

Мені стало смішно. У половини не було військової підготовки. Для більшості це був перший бій у житті. Але вже US Mariners.

Напевне, зіграли свою роль кевларові шоломи, натівська форма із секонд-хенду і понтові окуляри ESS CrossBow... А ще, напевне, те, що росіяни і сепари не могли повірити, що це українці з ними воюють (ну, як же, «хохли ж лише сало жеруть і пісні співають», чи не так?)

Згадав про те, що ще залишилися мигдальні горішки. Пара жмень. Поліз за ними в рюкзак — і в цей момент нас накрило артилерією. Горішки я вже дістав і почав жувати, сидячи під дахом із дверей. Снаряди лягали дуже щільно. Я ще подумав: «Ніфіга собі, вони батарею в два десятки стволів зарядили...» Вже зараз, згадуючи, я розумію, що з такою частотою це міг бути тільки «Град». Поруч, пригнувшись (а там по-іншому і не виходило через висо-ту), сидів «Лис». Їсти горішки одному було ніяково. Я запропонував йому, він не відмовився. Закінчився обстріл — закінчився і мигдаль.

• Віктор Чернієнко «Щоденник військового лікаря»

Смерть, загорнута в червоне покривало

Уже який день поспіль триває важкий штурм Іловайська. Стільки за сьогодні вже проїхало повз мене військової техніки  — не злічити... І все для звільнення окупованого ворогом важливого населеного пункту. Там знаходиться останній стратегічний шлях на схід, яким окупант постійно підтримує ворога всіма необхідними матеріалами й військовою технікою.

Ходять чутки, що під самим Донецьком противник захопив кілька великих бетонних заводів. І оті гіганти цілодобово працюють на них. Машини возять бетон до Іловайська для побудови посилених укріплень та бліндажів противника. Спробуй тепер його вибити звідти! Звичайній зброї це не під силу. Проте для нашого простого й витривалого українця це не така й нездоланна біда. Більшість окупованих земель до сьогодні ми повернули. Ще й не такі тяжкі ситуації доводилося долати.

Час обіду. Пощастило — підвезли повний бортовий «Урал» білого хліба у кузові просто неба. З водієм та анестезіологом устигли взяти дві буханки. В нашій машині під ношами ми припасли кавуна, який знайшли вчора на зворотній дорозі на Старобешеве. Там був чималий занедбаний баштан, проте більшість урожаю вже зіпсувалася. Знайшли всього кілька добрячих. Обід видався по-літньому смачним. Ще б пак —