Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Останні слова вона запитала з надією і, поглянувши на Дема, чекала його реакцію. На його обличчі промайнула усмішка, і він кивнув. Мирослава додала:

— Я вірю всім серцем і душею у твою чесність і кохання. Я хочу, щоб ти довіряв мені й вірив у те, що ти єдиний чоловік, якого я кохаю і буду кохати завжди. Я вже бачила свою помилку й не хочу її повторювати.

— Ти про що? — нахмурився Дем’ян. — Що ти бачила?

— Через свою дурість і страхи я ледь не втратила тебе, — відступивши, знизала плечима Міра й схилила голову.

— Мирославо, з тобою інколи так тяжко буває! — захитав головою Дем’ян. — Утім, це мене зовсім не лякає. Я розумію, що тобі страшно. Наша маленька ще не народилася, але її доля вже вирішена. Мені також тяжко це сприймати.

Міра, піднявши голову, промовила:

— І це найбільше мене лякає.

Коли Дем’ян пішов, Мирослава ще раз вмила обличчя холодною водою і, причесавши волосся, спустилася донизу. Реджина сиділа в кріслі біля каміну й тримала в руках шкатулку. Міра присіла навпроти жінки на дивані й, поставивши лікті на коліна, зітхнула.

— Попри всі проблеми, ми намагаємося гармонійно існувати в цьому світі. Андервудці роками будували це містечко. Роками боролися за свої місце під сонцем, — не дивлячись на Мирославу, промовила Реджина.

Мирослава, терпляче чекаючи, коли жінка почне говорити про її дивні видіння, кивнула. Реджина, поглянувши на Міру, додала:

— Ніхто з нас не ідеальний, і суперечки бувають навіть у нашій спільноті. Дехто так і не міг змиритися з новими реаліями. І не всі з розумінням віднеслися до того, що Далія повідомила про наміри об’єднати свої сили з дагратіонцями. Однак вона все одно залишається нашою королево.

— Я не розумію, як ви могли просто так оселитися в чужій країні й побудувати таке містечко?

— Далія домовлялася з ірландською владою. Звичайно, що деколи прийшлося застосувати магію примусу, щоб добитися бажаного. Ми трудимося на цій землі, рибалимо, розводимо овець, коней, сіємо поля, будуємо нові будинки, виховуємо нове покоління та бережемо нашу таємницю. Якщо хтось бажає покинути Кеймарт, це його чи її право. Але заборона є для всіх одна: приховувати свою магію і застосувати лише за необхідністю.

— Так, гаразд, я це зрозуміла. Тепер поясніть, будь ласка, з приводу цього браслету! — Міра, торкнувшись до нього, здригнулася й насупилася.

— Він зроблений спеціально для тебе. Однак Далія долала одну деталь у нього.

— Чужу магію? Але навіщо? — гнівно вигукнула дівчина й, схилившись на спинку дивану, поглянула на стелю.  

— Від твого вибору, Мирославо, буде залежати доля Північних земель. Видіння — це особливий дар.

Міра істерично засміялася й захитала головою. Піднявшись із дивану, почала ходити туди-сюди. Склавши руки на грудях, зупинилася й, поглянувши на Реджину, промовила:

— Обрати кохання й чекати, коли народиться донька, яка повинна жити в іншому світі? Чи зрадити своє серце та відмовитися від чоловіка, якого я кохаю? Ось і весь мій вибір? І це не моя магія. Вона чужа для мене.

— Так, це не твоя магія! — підтвердила Реджина. — Це магія королеви Інжилії! Матері Далії і Корнелії.

— Що? Я вже нічого не розумію! — розвела руками Міра й присіла на диван.

— Я була писарем королівської родини. Коли в королеви Інжилії проявився дар видіння, вона почала сходити з розуму. Й одного разу королева взяла з мене клятву. Я все життя зберігала її таємницю.

— Якщо вона мала такий сильний дар, то чому не зупинила Корнелію? Її молодша донька стала монстром.

— Тому що королева Інжилія бачила все! І навіть передбачила нашу розмову! Всі її видіння, до цього моменту, записані в щоденнику. Також вона свою магію перенесла в чорний агат, — Реджина провела рукою по шкатулці, і Міра, слідкуючи за її рухами, вигнула брови. — Далія була розгніваною, коли дізналася від мене правду. І за допомогою сили матері побачила твою майбутню доньку. Далія схитрила, коли повідала твоїй матері й дагратіонцям про якогось там Вісника із цього світу, адже розуміла, які можуть бути наслідки, коли дагратіонці дізнаються всю правду. І тому вона вирішила повернутися в Андервуд. В одному з камінчиків у твоєму браслеті є магія Інжилії.

— Неймовірно! — Міра схилила голову й хмикнула. Поглянувши з-під чола на Реджину, запитала: — Чому лише зараз я побачила видіння?

Реджина дістала шкатулку й відкрила її. Мирослава заглянула й побачила камінь чорний агат. З нього виділялася енергія.

— Що ти там таке побачила у видіннях, що змінила свою думку? Адже… я впевнена, що ти не готова розійтися з Дем’яном попри свій страх.

— Я бачила темряву, спалений Кеймарт, смерть Дем’яна. Відчувала, як мотулу виривали й моє серце.

— А що ще? — прижмурилася Реджина.

Мирослава, поглянувши на жінку, прошепотіла:

— Я також побачила маленьку дівчинку. У неї були очі, як у Дем’яна. І вона також просила, щоб я її не покидала. Я дала маленькій слово, що ніколи не покину її.

Реджина закрила шкатулку й відставила її.

— Дитина, відірвана від своєї родини, від свого світу. Це Дем’ян. Але також він терпеливий, справедливий, сильний, часом нахабний. Ти закохалася не в його зовнішність, не в його усмішку. Ти закохалася в його душу. І попри те, які в нього були плани на тебе, ти все одно не відштовхнула. Довірилася йому попри всі обставини. Так скажи мені, Мирославо, заради кохання ти готова боротися, навіть якщо твоя боротьба буде з твоїми внутрішніми протиріччями й страхами?