Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Хлопець закриває очі, наче боїться, що ця мить мине. Притискаюся лобом до лоба хлопця, пальцями погладжую його щоки, вкриті щетиною.

- Я твоя, твоя, твоя, - шепочу я, а Алекс покриває моє обличчя поцілунками.

Цілую хлопця ніжним довгим поцілунком.

- Це насправді, - посміхаюся.

- Ти прекрасна. Моя чарівна дівчинка, - захоплено дивиться на мене Алекс, а в моєму животі злітають метелики, гонимі купою сиріт по моїй шкірі.

Міцно обіймаю хлопця, сідаючи калачиком на його колінах. Алекс гладить мою спину і цілує в скроню.

Не знаю скільки ми так просиділи на цьому дивані, обіймаючи одне одного і цілуючи. Коли вже губи пухнуть від поцілунків, я дивлюся у вікно.

- Скільки вже часу? – підривався я.

- Дев’ята година, - повертається хлопець до годиннику на стіні.

- Батьки скоро приїдуть. Добре, що я взяла ключі від будинку. Хлопці вже напевно пішли.

- Ходімо, я тебе проведу, - пропонує Алекс та підіймає мою куртку з крісла.

З допомогою хлопця одягаю куртку, він застібає блискавку та цілує мене в носа.

- Ходімо, - теплі пальці переплітаються з моїми.

Це все відчувається так правильно. Алекс – це правильно. Не залишилось ніяких сумнівів. Я почуваюся з ним наче вдома, забуваючи про все.

- Про що ти думаєш? – запитую мене хлопець, коли ми виходимо з будинку.

- Про те якою дурепою я була.

У відповідь чую оксамитовий сміх.

- Була б дурепою, то не прийшла би сьогодні.

- Гей, - грайливо б’ю хлопця по руці.

- Я радий, що ти поруч, - притягує мене в свої обійми.

- Алекс, ти пішов би сьогодні на вечірку і відповів би на залицяння Лідії?

- Ластівко, я думав  ми цю тему закрили. Але я не збирався туди йти.

- Але ж ти обіцяв? – дивуюся я.

- Я заберу тебе завтра зі школи. В тебе немає занять з Полем?

- Завтра ні і, мабуть, весь тиждень. В нього накопилося роботи за відпустку, тож мене нагрузили купою домашки.

- Добре. Тоді я заберу тебе і ми десь прогуляємося. Обіцяю повернути тебе до приїзду батьків, - посміхається хлопець

Ми підходимо до мого будинку. Батьків ще немає.

- Може зайдеш? – пропоную я.

- Ні. Не думаю, що батьки будуть раді бачити мене з тобою так пізно наодинці.

Обіймаю хлопця за талію, підіймаючи голову аби зустрітися з його поглядом.

Алекс дарує мені ще один довгий поцілунок.

- На добраніч, - прощаюся я, цілую хлопця в губи.

- До завтра, ластівко.

Відступаю від хлопця і йду до дверей. Алекс чекає поки я відкрию двері, поклавши руки до карманів штанів.

Клацає замок і я відкриваю двері. Махаю рукою на прощання та заходжу в будинок. Опираюся на двері, торкаюся кінчиками пальців губ, де ще хвилину назад були губи Алекса і щаслива посмішка розквітає на моєму обличчі.